14 травня відбувся круглий стіл «Матеріальні та процесуальні питання захисту права інтелектуальної власності: сучасний погляд».

За підсумками роботи круглого столу були сформульовані наступні рекомендації щодо окремих питань удосконалення захисту права інтелектуальної власності:

1. Аналізуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, його співвідношення із вольовою теорію був зроблений висновок, що вимога законодавства щодо подання окремої письмової заяви, в якій буде зазначатися, що використання ЄСІТС суперечить релігійним переконанням, буде стосуватися лише осіб, які зобов’язані здійснити реєстрацію в ЄСІТС.

У ч. 5 ст. 43 ЦПК України передбачена можливість подання до суду документів (в тому числі процесуальних документів, письмових та електронних доказів тощо), а також вчиняти процесуальні дії в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Проте з іншої сторони, на учасників справи покладається обов’язок, закріплений ч. 6 ст. 43 ЦПК України, подавати до суду процесуальні документи в електронній формі з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відтак, реалізація положень ч. 5 та 6 ст. 43 ЦПК України має узгоджуватися із ч. 6 ст. 14 ЦПК України. Тобто обов’язок використовувати ЄСІТС стосується осіб, які зобов’язані здійснити реєстрацію в ЄСІТС, щодо інших осіб — є правом. Водночас положення ст. 43 ЦПК України стосується усіх учасників справи та є загальною нормою, що має бути визначеною, а неоднозначний підхід у ч. 5 та 6 ст. 43 ЦПК України створює правову невизначеність.

Також ще слід брати до уваги, що за невиконання обов’язку щодо реєстрації та використання ЄСІТС нормами ЦПК України передбачено настання негативних процесуальних наслідків. Наприклад, згідно із ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 цього Кодексу зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

2. Чинні норми ЦПК України не встановлюють, які є належні докази якщо усі учасники справи використовують ЄСІТС. Викладене свідчить, що про необхідність удосконалення процесуального законодавства щодо означеного питання, оскільки подання доказів, надіслання відповідних копій іншим учасникам справи є суто процесуальною дією, що має врегульовуватися нормами ЦПК України.

3. Удосконалення порядку судового захисту права інтелектуальної власності вимагає вирішення низки процесуальних питань, зокрема: вирішення питання щодо запровадження в процесуальне законодавство обов’язковості призначення та проведення судової експертизи у справах пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності.

Сучасна судова практика свідчить, що саме використанні спеціальних знань при вирішенні спорів про право інтелектуальної власності дозволяє правильно встановити необхідні фактичні дані, які мають значення для справи.

Так, у більшості випадків для об’єктивного вирішення справ щодо права інтелектуальної власності, зокрема права промислової власності, існує необхідність у дослідженні технологічних питань (фізики, хімії, інженерії, електроніки тощо).

Отже, закріплення на процесуальному рівні імперативності призначення та проведення судової експертизи при розгляді спорів про інтелектуальну власність сприятиме оперативності та об’єктивності вирішення судової справи. Також, запропонований підхід дозволить уникнути випадків, коли суд фактично вирішував питання спеціального характеру без залучення експерта або/чи спеціаліста.

4. До інших процесуальних питань вирішення, яких спрямоване на вдосконалення процедури судового захисту у справах про захист права інтелектуальної власності належить:

– уточнення питань підсудності, зокрема у справах щодо захисту авторського права. Зазначений пункт ми ставимо на обговорення. На нашу думку певні категорії справ пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності доцільно розглядати та вирішувати у суді за місцем знаходження позивача, наприклад спори про захист авторського права. Подібний підхід дозволить більш повно реалізувати заінтересованою особою права на суд, яка це передбачено європейськими конвенціцальними нормами (ст. 6 Конвенції Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини));

– удосконалення існуючого підходу щодо застосування судом ефективного способу захисту, у випадку, якщо закон або договір не визначають такого способу захисту порушеного права чи інтересу особи. Наразі питання застосування судом ефективного способу захисту порушеного або/чи невизнаного права в українських правовій доктрині носить дискусійний характер. Це стосується й справ в сфері права інтелектуальної власності. Обрання судом ефективного способу захисту, у разі, коли закон або договір не визначають такого, на сьогоднішній день є не досить поширеним. Це пов’язується з низкою проблем.

За матеріалами доповідей д.ю.н., проф. Олена Штефан та к.ю.н., ст. дослідника Андрія Шабаліна