25 квітня 2012 року в Національному університеті біоресурсів і природокористування України відбулася Науково-практична конференція «Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності та забезпечення захисту майнових прав та інтересів суб’єктів інтелектуальної діяльності в аграрному секторі економіки». Співорганізаторами конференції виступили ННІ земельних ресурсів та правознавства НУБіП України (за ініціативи кафедри цивільного та господарського права) та НДІ інтелектуальної власності НАПрН України.
Серед багаточисленних учасників конференції, окрім представників правової науки та вищої освіти, були присутні й брали активну участь науковці та фахівці, чия діяльність безпосередньо пов’язана із селекційною діяльністю у нашій державі. Так, на заході присутні фахівці, що опікуються проблемами інтелектуальної власності, з Інституту землеробства НАН України, Інституту розведення і генетики тварин НААН України, Інституту картоплярства НААН України, Інституту садівництва НААН України, Інституту аграрної економіки, Інституту помології ім. А.П. Симиренка НААН України, Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таірова, патенті повірені тощо. Виступи учасників конференції викликали надзвичайну зацікавленість з боку студентів інституту, які отримали можливість почути практиків, що можуть поділитися досвідом застосування тих правових норм, про які їм розповідають на лекціях.
Учасники конференції виявили велику зацікавленість до доповідей представників закладів, що виступили співорганізаторами конференції.

Директор НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ, д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України Орлюк О.П. презентувала свій виступ врученням кафедрі цивільного та господарського права наукових та практичних видань інституту, запросила до співпраці, запропонувала інститут інтелектуальної власності як площадку для проходження магістерської практики та підготовки дисертаційних досліджень тощо. У своєму виступі, присвяченому проблемам правового забезпечення прав інтелектуальної власності селекціонерів вона надала характеристику сучасному стану правового регулювання селекційної діяльності, висвітила проблеми правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності в процесі здійснення селекційної діяльності. Звернула увагу на наявні колізії та прогалини у правовому регулюванні даної сфери суспільних відносин. У тому числі на суперечливість норм спеціального законодавства, що регулює сферу селекційної діяльності, інтелектуальну власність, Цивільного та Господарського кодексів України тощо. Значна увага була приділена й аспектам недосконалості процедур захисту прав селекціонерів в судовому порядку. Зокрема, доповідач зауважила на складність, тривалість та високу вартість забезпечення належної доказової бази при розгляді спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності в процесі здійснення селекційної діяльності. Було висвітлено кроки, що здійснювалися останні роки на рівні різноманітних організацій, у тому числі НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ, інших наукових установ, спеціалізованих закладів, уповноважених органів державної влади, відповідних профільних комітетів уряду та парламенту, на наявні результати парламентських читань, діяльність РНБО України, тощо, у цій площині. Доповідач говорила про незадовільний стан дотримання країною міжнародних зобов’язань, взятих відповідно до укладених договорів. Про суттєве погіршення стану правової охорони й захисту національних селекціонерів порівняно з іноземними. Про втрату багатьох багаторічних напрацювань у сфері селекційної діяльності, отриманих вітчизняними селекціонерами, і відомих в усьому світі, внаслідок недосконалої державної політики, правового регулювання, а значною мірою – й внаслідок недосконалого правозастосування, поганої обізнаності більшості селекціонерів із тими правовими механізмами, що надаються чинним законодавством для їх правової охорони й захисту. У тому випадку, якщо такі механізмі існують. Адже у сфері селекційної діяльності є значна кількість деклараційних норм, які не мають під собою реальних механізмів правореалізації. Останній час навіть не вирішено до кінця проблему, хто має здійснювати правову охорону прав інтелектуальної власності на селекційні досягнення. Адже в державі, з одного боку, існує подвійна реєстрація на такі об’єкти, а з іншого – не для усіх об’єктів прав інтелектуальної власності така реєстрація убезпечена відповідними державними органами.
У ході подальшої дискусії із учасниками конференції було запропоновано здійснення спільних заходів, спрямованих на проведення консультаційних заходів та роз’яснень в частині застосування норм законодавства України про охорону прав інтелектуальної власності селекціонерів, про розробку документів методичного характеру для використання їх селекціонерами, у тому числі в процесі укладання та реалізації ліцензійних договорів.

Директор ННІ земельних ресурсів та правознавства НУБіПУ, д.ю.н., професор, заслужений юрист України Курило В.І. привітав учасників конференції та підкреслив важливість спільного проведення такого заходу саме на базі університету біоресурсів і природокористування. У своїй доповіді, присвяченій проблемам розмежування предметів аграрного та цивільного права в інституті інтелектуальної власності, виступаючий підкреслив значення аграрного сектору для економіки України в цілому, відзначив, що до 90-х років минулого сторіччя він складав 25 % ВВП. Нині ця ситуація значно погіршується. І значне місце у вирішенні проблем розвитку аграрного сектора має належати правовій науці, у першу чергу – аграрному праву. Можна скільки завгодно сперечатися про характер даної галузі права, але її роль неможна зменшувати. Виділення предмету аграрного права, визначення суті та особливостей аграрних відносин було зроблено вітчизняним класиком Янчуком В.З., який і був, власне, у витоків цієї правової галузі та безпосередньо того інституту, в якому нині провадиться конференція.
Доповідач звернув увагу на те, що у процесі наукового пошуку питання інтелектуальної власності зазвичай прийнято розглядати в межах інституту цивільного права. Водночас слід говорити про міжгалузевий характер відносин інтелектуальної власності. Так, критерієм розмежування аграрного та цивільного права можуть виступати ті матеріальні об’єкти, які відносяться до сільськогосподарської продукції. Саме віднесення продукції до сільськогосподарської дозволяє говорити про віднесення певного питання в межах інституту інтелектуальної власності до аграрного чи цивільного права. Внаслідок цього має застосовуватися різний правовий інструментарій.

Майже годину не відпускали з трибуни завідуючого відділом промислової власності НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ Пічкура О.В., який спочатку розповідав про особливості захисту майнових прав на селекційні досягнення в рослинництві та тваринництві, спираючись на гносеологічний досвід селекційної діяльності на теренах України починаючи з часів Трипілля і закінчуючи сучасним періодом, а пізніше відповідав на численні запитання учасників конференції.
Така зацікавленість була виявлена не лише тому, що доповідь була зроблена на високому теоретичному рівні, з багатьма прикладами, але й тому, що О.В. Пічкур свого часу став розробником більшості методичних документів для Академії аграрних наук України, допоки працював у ній, які використовуються й донині, а пізніше десятиріччя у складі урядового апарату опікувався проблемами інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні. Відтак, має величезний досвід як практик.
Пічкур О.В. звертав увагу учасників на тривалі негативні явища, що відбуваються в сфері селекційної діяльності, зокрема, на зникнення цілого ряду відомих порід тварин та сортів рослин. Достатньо навести ту ж саму сіру степову породу, відому з часів трипільської культури, яка активно застосовувалася і за часів СРСР. Нині ж, на жаль, порода фактично зникла. І перелік можна вести великий.
На погляд доповідача, Україна пішла неправильним шляхом, повторивши помилку РФ, яку повторили й інші країни СНД, що «під одним дахом» об’єднали два об’єкти – сорти рослин та породи тварин, поєднавши критерії їх визначення (зокрема, однорідність). Адже навіть стосовно одних і тих же видів іноді неможна застосовувати такі критерії, не говорячи вже про різні об’єкти права інтелектуальної власності. Відтак, було запропоновано застосовувати таку ознаку як «консолідованість». Саме тому й пропонувалося назвати закон про охорону прав на селекційні досягнення у сільськогосподарському виробництві. Бо кожний з цих об’єктів є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності.
Відрізняються норми нашого законодавства і з міжнародними стандартами, хоча Україна й приєдналася до базових міжнародних актів у цій сфері. Так, закон, прийнятий ще у 2003 році, проголосив запровадження документу монопольного права – патенту на сорт рослин. На жаль, дуже правильні ідеї, закладені в законодавство з сортів рослин, і досі не реалізовані на практиці.
Зокрема, у 2001 році, коли приймали нову редакцію закону про авторське право, його положення формулювали так, щоб увесь закон був побудований у напрямі організації взаємин і розподілу прав авторських та суміжних прав. Це ж пропонувалося і стосовно закону «Про охорону прав на сорти рослин». На жаль, зміни 2006 не тільки не покращили, але навпаки погіршили стан.
Нині заявник може отримати за заявкою патент на сорт, але це не дає йому права використовувати цей сорт. Особа, що отримає дозвіл на поширення свого сорту – не має можливості відчуження. На цьому етапі нерідко використовує недозволені методи й служба, яка проводить випробування. Відтак на практиці використовуються іноземні сорти, і не впускаються наші сорти, які набагато краще адаптовані до навколишнього середовища.
Надзвичайно складні проблеми є і у частині визначення майнових прав автора сорту селекціонера та організації, в якій такий автор працює. Достатньо проаналізувати навіть положення статей 16, 17, 39, 39-1, 40 закону про охорону сортів рослин.
Не зважаючи на те, що законодавством чітко визначені порушення прав на сорти рослин та породи тварин, є цілий ряд проблем і у цьому напрямі. Свого часу була утворена спеціальна служба державних інспекторів щодо прав на сорти рослин. При проведенні адміністративної реформи служба була знищена. В ДДІВ діяльність інспекторів також була фактично припинена. Нині в Державній службі інтелектуальної власності України їх діяльність має бути поновлена, що, можливо, сприяє й позитивному розв’язанню проблем дотримання прав інтелектуальної власності в сфері селекційної діяльності.
Помилка ЦК, коли ліцензію називають видом договору, за яким передають майнові права інтелектуальної власності. Адже фактично ліцензія – це не договір, це дозвіл. Можна укладати ліцензійний договір, коли передаються права. Але можна й не передавати усі права, обмежившись укладанням опійного договору.
Доповідач акцентував увагу аудиторії також на проблемах застосування різних форм забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі – на судовому захисті. Звернув увагу на те, що відомим способом, фактично, захисту в сфері селекції є створення нових рослин способом гібридизації.
Практичним проблемам реалізації прав селекціонерів були присвячені виступи представників наукових інститутів Національної академії аграрних наук України,
Звертали увагу на те, що на етапі подання заявки на новий сорт рослин роботодавцем нерідко порушуються права селекціонера, оскільки, як правило, не підписується договір між авторським колективом та роботодавцем. Критикували застосування типового договору. Адже кожний об’єкт є унікальним. Мають бути чітко визначений перелік істотних умов договорів, їх структура, що є обов’язковою. А інше вже має враховуватися щодо кожного сорту в процесі розробки проекту договору.
Підкреслювалося, що в галузі рослинництва прецедентів захисту майнових прав інтелектуальної власності немає.
Фрезюк Л.А., зав. сектором методології досліджень Інституту садівництва НААН України
, розглядаючи сорти плодових і ягідних культур як об’єкти права інтелектуальної власності, звертала увагу те, що в ліцензійних договорах слід чітко прописувати майнові права, які мають належати ліцензіару. Що він може робити з такими правами. Чітко визначати територію дії ліцензії. Визначати, виключною чи невиключною є ліцензія.
Має бути вирішено питання про процентний розподіл майнових прав на отримання винагороди. Якщо є роботодавець – то слід визначати, яку участь приймав роботодавець, участь інших авторів має розподілятися залежно від творчого вкладу.
У ході доповідей зверталася увага аудиторії на необхідність захисту генетичних ресурсів як об’єкту інтелектуальної власності, на проблеми формування генетичних ресурсів, фондів тощо.
Зокрема, Г.Ю. Монке, зав. сектором з питань інтелектуальної власності НАЦ «Інститут землеробства НААН України», яка 20 років пропрацювала в селекції, розповідаючи про правові аспекти захисту прав інтелектуальної власності на сільськогосподарські польові культури, підсумувала, що хоча селекційна діяльність є особливим видом творчої діяльності, протягом останнього десятиріччя система насінництва як така перестала існувати. Для створення нового сорту має бути наявним потенціал.
Доповідач окреслила проблеми, що є в Україні в частині надання охорони сортам, у тому числі з врахуванням діяльності Союзу з охорони сортів рослин в міжнародному середовищі, та зобов’язань, взятих Україною після підписання та ратифікації ряду міжнародних угод у цій сфері. Було звернуто увагу на те, з 2006 року Україна мала право на охорону більшості сортів, але не скористалася цим. І якщо первинний варіант закону про сорти рослин містив положення як про захист прав селекціонерів, так і установ, водночас на рівні державної політики не змогли належним чином роз’яснити це селекціонерам.
Патентна охорона надавалася обмеженій кількості культур. І ціла низка наших відомих сортів не змогла отримати патент. Наприклад, це стосується популярного сорту «Поліська – 90». Слід було урівняти в правах ті сорти, що були вже зареєстровані, із тими, що будуть реєструватися. Адже за наявності законодавчих колізій втратилися і автори, і установи. Коли прирівняли авторське свідоцтво СРСР (що мало, фактично, дуальну природу) із авторським свідоцтвом України. Але це зовсім інше. І якби Держсортслужба прийняла акт, яким би урівняла авторське свідоцтво СРСР із патентом України, це б врятувало Україну (як це було зроблено в сфері промислової власності).
У 2007 році прийняли зміни до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», в яких було враховані певні зміни ЦК. Однак з’явилася низка проблем у застосуванні статей 39 і 39-1. Нині існують і патент, і свідоцтво на державну реєстрацію сорту. Це – подвійна реєстрація, подвійні витрати. Подвійні збори. Є проблеми у застосуванні пільг бюджетними організаціями та, водночас, вимоги іноземних підприємницьких структур щодо недопущення дискримінації за будь-якими ознаками, виходячи з положень Конституції України.
В Україні є закон про біобезпеку, але він буде мертвим до тих пір, до поки не буде розроблено відповідні правові механізми впровадження на рівні підзаконних актів. Знищена система державних інспекторів з контролю, існують проблеми із захистом селекціонерів. Має бути захист генетичних вихідних форм. На практиці досить часто є підтримка іноземного виробника, а наших селекціонерів не підтримують на рівні державної політики. Достатньо навести приклад селекції сої, в якій Інститут землеробства є лідером в державі. Новий сорт – вільшанка, однак є проблеми із захистом стосовно наявності генетичної модифікації. Проблеми є у частині оформлення відносин співзаявництва. І ціла низка інших питань, що вимагають як нормативно-правового розв’язання, так і вирішення проблем правозастосування, методологічних розробок тощо.
Костюк Л.А., зав. лабораторією наукових досліджень з питань інтелектуальної власності, маркетингу інновацій та економіки Інституту помології ім. Л.П. Симиренка НААН України
звертала увагу у своїй доповіді на проблеми в галузі садівництва і розсадництва.
На високі досягнення інституту, який вона представляє. Наприклад, питома вага садивного матеріалу інституту в загальному обсязі саджанців складає 15 % в усьому матеріалі України. Запатентованої продукції – 30 % (32 сорти). Водночас існує проблема відсутності належної координації та взаємодії структур, що опікуються правовою охороною та захистом прав селекціонерів. Є значна кількість порушень, що викликані, окрім недобросовісної конкуренції, ще й проблемами недосконалого законодавства. Зокрема, на ринку представлена значна кількість виробників, які при цьому не занесені до державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу. Допускаються порушення стосовно сортів, не внесених до паспорту патенту. Вирощується і реалізується той матеріал, що не занесений. Здійснюється вирощування без дозвільних документів, ліцензій. Наявною є й значна кількість контрабандної продукції на національному ринку.
Все це унеможливлює ефективне використання інноваційних розробок національними виробниками. Адже виробники, що працюють у правовому полі, знаходяться у нерівному конкурентному середовищі з порушниками. Є проблема втрати біологічного матеріалу. Власники не отримують роялті, тощо. Не розроблено цілісну систему державної підтримки. Немає підтримки патентування створеного за бюджет за кордоном.
Відтак було запропоновано низку положень, спрямованих на зміну чинного законодавства, з метою удосконалення національного законодавства у галузі селекційної діяльності, зокрема, в частині ЦК, ГК, Митного кодексу, спеціальних законів тощо.
Зокрема, це стосується питань переміщення через кордон товарів, що містять об’єкти прав інтелектуальної власності, з метою розширення переліку об’єктів, на який розповсюджується митний режим, та включити сорти рослин. Слід здійснити й внесення змін до закону про насіння і садивний матеріал щодо обов’язкового маркування виробником вирощеного садивного матеріалу.
Проблемою є і контроль продажу за ліцензійними договорами, в частині сплати роялті.
Доцент кафедри цивільного та господарського права НУБіП України, к.ю.н. Світличний О.П.
у своєму виступі акцентував увагу на визначенні місця і ролі інтелектуальної власності в економічному та соціальному розвитку держави, оскільки історично інтелектуальна власність була і залишається об’єктивною рисою розвитку людства.
Сьогоднішня дискусія говорить про те, що і науковці, і практики переймаються проблемами інтелектуальної власності. На жаль, на сучасному етапі учасники конференції більше піклуються цими проблемами, ніж держава.
Ряд проблем лежить в юридичній сфері. Юридичне забезпечення селекційної діяльності не є нормальним. В країні відбувається зменшення курсів, присвячених вивченню інтелектуальної власності. Разом із тим слід врахувати позитивний досвід аграрного університету, в якому предмет викладають юристам, при отриманні другої вищої освіти, тощо. Адже лише та держава і те суспільства спроможні отримати розвиток, які мають високорозвинену науку. І якщо на початку ХХ ст. лише 10 % ВВП забезпечувалося за рахунок наукової діяльності, нині – це до 80 % ВВП в розвинених країнах. В Україні значної уваги потребують питання правозастосування, підготовки кваліфікованих юристів, залучення їх на практиці в процесі забезпечення селекційної діяльності, з метою надання належної правової охорони й захисту прав селекціонерів.
К.ю.н., доцент кафедри цивільного та господарського права НУБіП України М.В. Гаєвець
свій виступ присвятила ґрунтовному аналізу чинного законодавства та суперечливостям його норм у процесі здійснення державної реєстрації прав інтелектуальної власності на сорти рослин.
У цілому учасники науково-практичної конференції відзначили актуальність й практичну значимість проведення заходів такого характеру і прийшли до висновку про необхідність проведення відповідних наукових заходів у заявленому форматі щорічно.
Учасники конференції відзначили й високу якість підготовки заходу, проведеного за ініціативи кафедри цивільного та господарського права НУБіП України та безпосередньо виконуючої обов’язки зав. кафедрою к.ю.н., доцента Панькової Л.О. За результатами конференції буде випущено збірник тез, що вийде додатком до фахового журналу «Теорія і практика інтелектуальної власності», що видається НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ.


image_pdfimage_print
Відбулася Науково-практична конференція «Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності та забезпечення захисту майнових прав та інтересів суб’єктів інтелектуальної діяльності в аграрному секторі економіки»