Олександр Бутнік-Сіверський,
завідувач економіко-правовим відділом науково-дослідного інституту
АПрН України, доктор економічних наук, професор
член-кореспондент АТН України

Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що на сучасному етапі інноваційним технологіям немає альтернативи.

На межі ХХ і ХХІ ст. ст. у світовій промисловості прискорилися зміни — в технології, структурі, масштабі, територіальному розміщенні та організації виробництва, а також у взаємозв’язку цих факторів.

Ключовими є інновації, які перетворилися на промислову релігію кінця ХХ ст. Компанії сприймають інновації як засіб збільшення прибутків і завоювання більш місткого сегмента ринку. Уряди багатьох держав вважають їх панацеєю для прискореного економічного зростання через підвищення конкурентоспроможності країни у світі.

Ось чому Україна не може стояти осторонь від цих процесів, а їх вивчення з позиції світового досвіду розв’язання цих проблем сприятиме визначенню шляхів реалізації інноваційної політики України з урахуванням певних умов. Сьогодні ж уряд України турбує тенденція до технологічного відставання України порівняно з іншими розвиненими країнами. Понад 90% продукції, яка виробляється промисловістю України, не має сучасного рівня науково-технічного забезпечення. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією, за оцінками експертів, становить лише 0,1%. Це на порядок нижче, ніж частки Польщі і Китаю, і на два порядки — Німеччини [1].

Лише прискорений розвиток інноваційних процесів, який базується на ефективному використанні науково-технічного потенціалу, є основним чинником економічного зростання країни.

Відповідно до Закону України “Про інноваційну діяльність” (2002 р.), інновації — це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукти чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [2].

Зацікавленість в інновації обумовлюється тим, що приріст обсягів збуту та доходів має місце на тих підприємствах, які впроваджують інновації. Підштовхує до цього прагнення підприємств своєчасно виявляти тенденції розвитку ринку і просувати на ньому нові високоякісні товари, орієнтовані на задоволення сучасних, а також майбутніх потреб і бажань споживачів.

Інноваційна діяльність — це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, яка сприяє випуску на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

В основу інноваційної діяльності покладено інноваційну політику, що здійснюється на рівні держави (макрорівні) або на рівні підприємств (мікрорівні).

Орієнтація на інноваційний шлях розвитку потребує від національних суб’єктів господарської діяльності перебудови системи управління, створення на основі принципів маркетингу системи оперативного пошуку нових сфер та способів реалізації власного потенціалу, які спиралися б на нові товари, нові технології, нові методи організації виробництва і збуту.

Зауважимо, що Україна має вагомі об’єктивні передумови для формування інноваційної стратегії довгострокового економічного розвитку. Перехід України до відкритої економіки може стати проблематичним без синхронізації її економічної структури і реформ, аналогічних проведеним у високорозвинених країнах.

У різних країнах проблема реалізації нововведень розв’язується по-різному, хоч і можна простежити певні тенденції, спільні для більшості сучасних лідерів науково-технічного прогресу.

Завдання України — побудувати і реалізувати інноваційну модель розвитку (перетворень) на підгрунті інноваційної складової, яка визначає мету інноваційної стратегії та механізми підтримки пріоритетних програм і проектів.

У пріоритетному використанні сукупності інноваційних факторів у розвитку економіки і полягає сутність переведення її на якісно новий тип розвитку, що їй дає змогу досягти в ринковому середовищі економічної збалансованості [3, 4].

Стан економічної збалансованості як інтегрованої властивості цілісного господарського організму характеризує тип його розвитку. Як наукова категорія економічна збалансованість відтворює сутність особливого стану системи господарювання в складному ринковому середовищі, яке характеризує гарантія цілеспрямованості її руху сьогодні і в прогнозованому майбутньому. Вона сполучає в собі родові властивості самої системи і найважливіші складові її виробничої та комерційної діяльності, у тому числі якість продукції та її новаторські властивості, науково-технічну розвиненість основного капіталу, стабільність обновлюваного ресурсного забезпечення, накопичення і постійний прогрес кадрового та інтелектуального потенціалів, наявність інноваційного менеджменту. Тобто, тип розвитку економіки характеризується не лише здебільшого використовуваними факторами, але й станом процесів, пов’язаних з народженням і результативністю використовуваних факторів — ресурсів, з виробництвом товарів — інновацій.

На сьогодні засадничими чинниками розвитку будь-якої господарської системи є інноваційні, тобто ті інноваційні компоненти, які в комплексі можуть удосконалити виробничу сферу, оновлюючи керівний апарат, готуючи і спонукаючи людей ефективно використовувати нововведення.

З означених позицій можна виділити такий інноваційний тип розвитку господарської системи, коли інноваційна діяльність здійснюється як на макрорівні (держави в цілому, регіональної або галузевої економік), так і на мікрорівні (підприємств, об’єднань підприємств).

Структуру інноваційної моделі розвитку господарської системи показано на Рис. 1.

Рис. 1. Структура інноваційної моделі розвитку господарської системи

Інноваційна модель розвитку господарської системи має враховувати інноваційний тип розвитку економіки в ринковому середовищі. Інноваційний тип розвитку господарської системи спирається на інноваційну діяльність, в основі якої лежить інноваційна політика. За своєю суттю і економічним змістом інноваційна політика знаходить своє відображення у розробці стратегії інноваційної моделі розвитку.

Стратегія інноваційної моделі розвитку — це досягнення якісно нового типу розвитку господарської системи, яка характеризується [4]:

  • новаторськими цілями, інноваційними результатами виробничої діяльності (товари, послуги, ефективність, конкурентоздатність тощо) в тактичному і стратегічному планах;
  • інноваційними засобами досягнення мети (факторами — інноваціями у вигляді новітньої техніки і технології, нових організації та мотивації праці і виробництва);
  • можливостями відтворення інноваційного спрямування на збалансованій основі, щоб господарська система мала всі організаційно-управлінські, ресурсні і методологічні умови для цього;
  • пріоритетним використанням сукупності інноваційних факторів при визначенні обсягу і форми здійснюваних інвестицій, які реалізуються в різній часовій послідовності, а саме: послідовному, паралельному та інтегральному проходженні процесу вкладання капіталу і отримання прибутку.

    Реалізація інноваційної політики можлива лише за умов послідовного здійснення інноваційного процесу.

    Організаційно-матеріальним підгрунтям інвестиційного процесу має стати організаційно-виробнича, науково-дослідна та дослідно-конструкторська інфраструктура, спрямована на здійснення інноваційної діяльності.

    Зауважимо, що перехід економіки на інноваційний тип розвитку повинен починатися з первинного і корпоративного виробничого ланцюга, на базі якого формуються промислово-фінансові групи, технопарки, спільні підприємства та інші господарські формування — інноваційні структури, але за умови сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату на макро- і регіональному рівнях.

    Інноваційний процес — це послідовність дій на продукування ідей імовірного нововведення, маркетинг інновацій, виробництво, продаж і поширення цього нововведення, оцінка ефективності інновацій [5].

    Саме інноваційний процес з позиції його складових і послідовності здійснення є причиною дискусій, розмаїття поглядів у різних джерелах як наукового, так і практичного спрямування [3, 4, 5, 6, 7].

    Слід відзначити, що інноваційний процес спрямовується на отримання кінцевого результату, яким є інноваційний продукт та інноваційна продукція. Підвалинами цього процесу є трансформація інтелектуальної власності в кінцевий продукт інноваційної діяльності, яку можна здійснити лише в інноваційному процесі.

    Структуризацію інноваційного процесу показано на Рис. 2.

     

    Структура інноваційної моделі розвитку господарської системи
     

    Рис. 2. Структуризація інноваційного процесу

    Стимулом для впровадження інноваційного процесу або передумовою цього процесу є отримання (накопичення) відповідної інформації про наміри, досвід, здійснення, впровадження інновацій.

    Зазначимо, що інформаційними джерелами при створенні нових продуктів, технологій, техніки можуть бути [5]:

  • інформація від клієнтів, у тому числі за допомоги аналізу їхніх думок через спеціальні опитування;
  • інформація, отримана з періодичних видань, відвідуваних ярмарок, виставок, конференцій;
  • інформація, отримана при здійсненні порівняльного аналізу продукції, технології і методів роботи конкурентів (з використанням прийомів бенчмаркетингу);
  • надходження раціоналізаторських пропозицій, в тому числі шляхом організації “гуртків якості”, груп “мозкової атаки”;
  • інформація, отримана при вивченні причин браку та рекламацій;
  • інформація, яка виникає з “випадкових” ідей тощо.

    При цьому, якщо ідеї стосовно нової продукції надходять з ринку збуту чи від реалізаторів, то це є частковим її оновленням. Якщо ж ця ідея надходить з ринку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) під впливом науково-технічного прогресу, то при цьому пропонується принципово новий товар, нова технологія тощо.

    З метою визначення оптимального терміну використання обладнання, технологій чи оптимального часу для оновлення старої продукції або впровадження принципово нової слід вивчати життєвий цикл продукції. При цьому треба правильно передбачати його динаміку і тривалість.

    Криві життєвого циклу продукції показують, що у разі зниження попиту на один вид продукції підприємство має своєчасно спланувати випуск іншого виду товару.

    З життєвим циклом продукції тісно пов’язується і життєвий цикл нововведень, який структурно відображає процес перетворення знань, процес перетворення ідеї на новий продукт.

    Життєвий цикл нововведень відтворює інноваційний цикл: “наука — технології — виробництво — сфера споживання” [1].

    Життєвий цикл нововведень обумовлює появу інноваційного продукту або інноваційної продукції на всіх його стадіях, до яких належать [5]:

  • нові результати досліджень — ідеї, відкриття, винаходи та інновації, захищені патентами;
  • нові проекти та розробки;
  • нові товари (продукція, технології);
  • нові знання про те, як впровадити, опанувати та використати нові твори (“ноу-хау”);
  • нові послуги, нові способи передачі товарів і послуг.

 

Результатом такого виду нововведень є інноваційний продукт чи інноваційна продукція, які мають відповідну відмінність, пов’язану зі сферами діяльності та видами інноваційного проектування.

Інноваційний продукт — це результат науково-дослідної і(або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам до інноваційної діяльності.

Інноваційна продукція — це нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам до інноваційної діяльності.

Трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і продажу, є найважчим етапом у ланцюгу, який сполучає науку зі споживачем. Це пов’язано з тим, що розробники погано розуміють домінанти ринку, потреби споживача, бо не мають досвіду технологічного підприємництва [6].

Трансформація інтелектуальної власності через інноваційний процес з метою досягнення результату інноваційної діяльності не може не враховувати складові інноваційного процесу, до яких належать (Рис. 2):

  • етапи інноваційного проектування;
  • етапи інвестиційної підтримки.

    Це є організаційно-матеріалізована складова трансформації інтелектуальної власності, яка має свій апарат здійснення, методичне забезпечення та джерела фінансування. Слід відзначити, що етапи інвестиційного проектування і етапи інвестиційної підтримки мають однакове спрямування як в цілому, так і окремо по кожній складовій, враховуючи різні часові виміри здійснення інвестиційного процесу.

    Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт передбачає структуризацію інноваційного процесу, до якої традиційно належать:

    Генерування нової ідеї — Експериментальна реалізація нової ідеї — Освоєння у виробництві — Масовий випуск — Споживання.

    За розгляду більш детальної структури інноваційного процесу наводять перелік таких етапів:

  • 1) вибір варіанта створення нового виробу або нової продукції (на основі дієздатної моделі, розробки принципово нового виробу або нової продукції);
  • 2) генерація і відбір найбільш вдалих ідей щодо створення нового виробу або нової продукції;
  • 3) фільтрація (відбір) ідей — вилучення непридатних для подальшого розгляду;
  • 4) кінцевий вибір ідеї;
  • 5) етап НДДКР і створення конструкторського прототипу;
  • 6) створення продукції для дослідження в ринкових умовах;
  • 7) реалізація більш масштабних планів: модифікація виробів та їх дрібносерійне виробництво або модифікація продукції та її обмежене виробництво; освоєння ринку та його сегментів; визнання, що ідея була хибною; припинення виробництва;
  • 8) зустрічне рішення про випуск нового виробу та його серійне або масове виробництво, або виробництво нової продукції у великих розмірах.

    Організаційною базою трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт є побудова і реалізація інноваційного проекту за відповідними стадіями інвестиційного проектування, до яких належать (Рис. 3):

    Рис. 3. Стадії інвестиційного проектування

  • початкова стадія (1), на якій здійснюється розробка бізнес-плану інноваційної діяльності;
  • передінвестиційна стадія (2), на якій розробляється техніко-економічне обґрунтування інвестицій в інноваційну діяльність;
  • передкінцева стадія (3), на якій здійснюється оцінка ефективності інноваційного проекту;
  • інноваційний проект (4) — стадія, на якій формується інноваційний проект;
  • кінцева стадія (5), на якій впроваджується інноваційний проект. На цій стадії приєднується інвестиційна стадія (2), якій передує передінвестиційна стадія (1), коли здійснюється пошук і використання фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності.Передінвестиційна стадія інноваційного проектування включає розробку техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестицій в інноваційну діяльність. Цей документ є основним у доведенні доцільності та ефективності інвестицій в інноваційний проект, що розглядається. У межах ТЕО деталізуються та уточнюються: рішення, прийняті на стадіях передпроектного обґрунтування інвестицій, — техніко-технологічні, проектні, конструктивні, природоохоронні; можливість правової охорони інновацій; екологічна безпека та подальші соціальні дії.

    Початкова стадія необхідна для того, щоб здійснити розробку бізнес-плану інноваційної діяльності. Бізнес-план інноваційної діяльності — це основний документ, який дає змогу здійснити оцінку і обґрунтувати інноваційний проект. У ньому проводиться опис аспектів майбутнього інноваційного проекту, аналізуються проблеми, що можуть виникнути в процесі його здійснення, визначаються шляхи їх розв’язання.

    Бізнес-план інноваційної діяльності допомагає здійснити оцінку можливостей інноваційного проекту на прикінцевій стадії, визначити доходи і витрати, здатність до самофінансування, розрахувати потік реальних коштів, проаналізувати окупність інноваційного проекту та повну окупність кредитних коштів, що залучаються.

    Безумовно, бізнес-план інноваційної діяльності є складовою бізнес-плану розвитку підприємства або бізнес-плану інвестиційної діяльності, бізнес-плану санації підприємства.

    Інноваційний проект, який охоплює стадію інноваційної діяльності підприємства як частину загального інноваційного процесу, а саме: організацію нового виробництва (мале, велике); випуск нової продукції; організацію сервісної підтримки нової продукції, — є підприємницьким.

    Цей інноваційний проект описує стадію підприємництва в загальному інноваційному процесі.

    Водночас, якщо результатом цієї стадії інноваційного проектування стає інноваційний продукт (відкриття, винаходи, інші інновації), який може бути проданим (комерціалізованим), то цей процес завершується стадією комерціалізації.

    Інноваційний проект, який охоплює стадію інноваційної діяльності науково-дослідних, дослідно-конструкторських установ як частину загального інноваційного процесу, а саме: пошук і розробку ідей (фундаментальні і пошукові науково-дослідні роботи, відкриття, задуми, пропозиції); здійснення НДДКР (створення дослідного зразка, дієздатного прототипу, тобто демонстрацію реалізації ідеї); проведення цілеспрямованої науково-дослідної роботи, розробку технологічного процесу та його матеріального забезпечення, — є науково-дослідним.

    Цей інноваційний проект описує стадію науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в загальному інноваційному процесі.

    Водночас, якщо результатом цієї стадії інноваційного проектування стає інноваційна продукція (наукові розробки, винаходи, інші інновації), яка може бути проданою (комерціалізованою), то цей процес завершується стадією комерціалізації.

    Підсумовуючи викладене, можна побудувати схему інвестиційної діяльності за видами інвестиційного проектування (Рис. 4).

    Рис. 4. Інвестиційна діяльність за видами інвестиційного проектування

    Зауважимо: якщо стадія інноваційного проектування — науково-дослідний проект переходить до стадії підприємництва, то остання завершується також стадією комерціалізації.

    Досвід засвідчує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку інновацій минає приблизно три-чотири роки, у рідкісних випадках — менше. Це період інноваційного проектування, який може охоплювати всі стадії інноваційного процесу, а саме:

    Схема

    Таким чином, розкриваючи трансформацію інтелектуальної власності в інноваційний продукт як результат інноваційної діяльності в інноваційному процесі, ставилася мета — узагальнити сучасний погляд на цю проблему і висловити авторське бачення моделювання цього складного і науково-дискусійного питання в інтелектуальній економіці.

    У межах цього огляду важко розкрити проблему в повному обсязі, але кожна його складова з позиції економіко-правових проблем може стати предметом більш детального і поглибленого розгляду в означеному напрямку наукового дослідження.

    Література:

    1. Основна мета урядової політики — підвищення якості життя населення // Урядовий кур’єр. — 15.03.2003 р. — № 70.
    2. Про інноваційну діяльність. Закон України № 40—IV від 04.07.2002 р. // Інтелектуальна власність. —2002.— № 10 — С. 35 — 42.
    3. Гончарова Н.П. Инновационный тип развития — как фактор сбалансированности экономики // Стратегія економічного розвитку України. — Наук. зб. — Вип. 1 / Головний редактор О.П.Степанов — К.: КНЕУ, 2002. — С. 125 — 132.
    4. Гончарова Н.П. Концептуальные подходы к инновационному развитию промышленности // Стратегія економічного розвитку України. — Наук. зб. — Вип. 7 / Головний редактор О.П.Степанов — К.: КНЕУ, 2001. — С. 113 — 121.
    5. Оберемчук В.Ф. Маркетинг инновационной деятельности // Стратегія економічного розвитку України. — Наук. зб. — Вип. 1 / Головний редактор О.П. Степанов — К.; КНЕУ, 2002. — ст. 191 — 197.
    6. Зінов В. Проблеми комерціалізації результатів досліджень і розробок // Інтелектуальна власність. — 2000. — № 3. — С. 35 — 42.
    7. Гупин В., Баранчеев В. Маркетинг на стадии коммерциализации интеллектуальных продуктов в инновационном процессе // Маркетинг. —1999. № 4. — С. 51 — 65.

    Опубликовано у журналі «Інтелектуальний капітал» № 5’2003. – С. 3-12.

 

image_pdfimage_print
Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт