Олександр Дорошенко,

заступник директора НДІ інтелектуальної власності АПрН України, кандидат юридичних наук

Катерина Щукіна,

науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності АПрН України

Журнал “Теорія і практика інтелектуальної власності”, № 3, 2009

На сьогодні комерційне наймену­вання є одним з найбільш невизначених об’єктів інтелектуальної влас­ності, а питання щодо його правової охорони та захисту й досі не знайш­ли нормативного врегулювання че­рез відсутність спеціального закону. Неоднозначність підходів до право­вої охорони комерційних наймену­вань спостерігається також у зако­нодавствах зарубіжних країн.

Умови надання правової охорони, виникнення та припинення прав інтелектуальної власності на ко­мерційне найменування закріплено ст.ст. 489-491 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

Після прийняття нового ЦК в юридичній літературі висловлюва­лись суперечливі думки щодо визна­чення сутності комерційного найме­нування. Так, наприклад, значна частина науковців ототожнювала поняття комерційного найменуван­ня з найменуванням юридичної осо­би. У коментарі до ст. 489 ЦК [1] міститься така думка: “Право на ко­мерційне найменування може охоро­нятися законом до моменту держав­ної реєстрації юридичної особи. Так, право на попереднє резервування для комерційних найменувань виз­начено Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 24 жовтня 2001р. ¹ 1383 та Законом України “Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — під­приємців” [2, с. 799].

Неуважність при висловленні та­ких позицій є очевидною, оскільки у коментованій статті чітко зазначе­но, що право інтелектуальної влас­ності на комерційне найменування є чинним з моменту його першого ви­користання та охороняється без обо­в’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації. А зазначені нор­мативні акти стосуються саме най­менувань юридичних осіб і ніякого відношення до комерційних найме­нувань не мають.

Найменування юридичної особи та комерційне (фірмове) найменува­ння є різними правовими катего­ріями, які відрізняються одна від одної за колом суб’єктів прав на них, підставами виникнення та при­пинення тощо. Цим відмінностям присвячено достатньо наукових дос­ліджень [3, 4], аналіз яких не є предметом даної роботи.

Відповідно до ст. 90 ЦК [1] “Юри­дична особа повинна мати своє най­менування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (…). Юридична особа, що є підпри­ємницьким товариством, може ма­ти комерційне (фірмове) наймену­вання”.

Аналіз викладеної норми дає змо­гу однозначно визначити, що юри­дична особа зобов’язана мати найме­нування юридичної особи і може (тобто має право) додатково мати ко­мерційне найменування.

Однак, на відміну від наймену­вання юридичної особи, будь-яких вимог до структури комерційного найменування законодавством Ук­раїни не встановлено як і не визна­чено взагалі його поняття. У ст. 489 ЦК закріплені лише умови надання правової охорони комерційному най-менуванню1.

Структура комерційного найме­нування завжди розглядалась по­верхнево, хоча це питання має вели­ке значення для захисту прав на цей об’єкт, особливо при зіткненні прав на комерційні найменування та зна­ки для товарів і послуг.

На цій проблемі було наголошено А. Міндрул [5, с. 45]: “Під час виникнення спору визначення питан­ня, що саме є комерційним найме­нуванням, може стати досить склад­ним і проблематичним. Так, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 4 березня 2008р. ¹12/205-21/55 зазначає, що “пи­тання визначення фірмового найме-нування2 є правовим. Воно має ви­рішуватись судом відповідно до чин­ного законодавства та на підставі наявних у справі доказів”. Зазначе­ний підхід знайшов своє відобра­ження і в Оглядовому листі Вищого господарського суду України ¹01-8/383/1 від 27.06.2008 “Про прак­тику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності” [6].

Таким чином, питання визначен­ня складу комерційного наймену­вання віднесено до компетенції су­ду, однак, на підставі яких доказів та на підставі якого законодавства, якщо не існує спеціального закону щодо комерційних найменувань,— залишається не зрозумілим.

Серед науковців існують різні думки щодо структури комерційного найменування. Так, деякі з них від­носять до його складу, зокрема роз­міщені на товарі або його упаковці відомості про назву підприємства-ви-робника, організаційно-правову фор­му; форму власності та навіть відо­мості про його місцезнаходження і такі, що можуть бути передбачені в установчому договорі [2, с. 799]. Зви­чайно, така інформація є обов’язко­вою для розміщення на упаковці, тарі або виробі. В свою чергу, чи використовувати комерційне наймену­вання — це право юридичної особи, а не обов’язок.

У більшості випадків комерційне найменування співпадає з наймену­ванням юридичної особи або якось пов’язане з ним.

Пунктами 1 та 2 Вимог щодо на­писання найменування юридичної особи або її відокремленого під­розділу [7] встановлено:

“1.1 Юридична особа повинна ма­ти своє найменування. У наймену­ванні юридичної особи зазначають­ся її організаційно-правова форма (…) та назва. Найменування юри­дичної особи викладається держав­ною мовою.

1.2 Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридич­ної особи, а також містити інфор­мацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юри­дичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб’єктів господарювання. Юридична особа, крім повного най­менування, може мати скорочене найменування.

1.3 Назва юридичної особи не мо­же містити посилання на органі­заційно-правову форму.

1.4 Назва юридичної особи береть­ся у лапки та зазначається безпосе­редньо після організаційно-правової форми суб’єкта господарювання”

Отже, найменування юридичної особи (НЮО) повинно містити дві частини:

Організаційно-правову форму(ОПФ), наприклад, відкрите акціонерне това­риство (ВАТ), товариство з обмеже­ною відповідальністю (ТОВ) та ін.

Назву, яка може містити інфор­мацію щодо мети діяльності юри­дичної особи (юридичне, наукове, виробниче), вид (державне, приват­не, колективне), спосіб утворення (унітарне, корпоративне) тощо (В/НД), та власну назву (ВН) — спеціальну частину найменування, яка необхідна для відрізнення од­них юридичних осіб від інших (будь-яка оригінальна назва).

Проте питання визначення скла­ду комерційного найменування (КН) залишається відкритим. Слід пого­дитись з думкою А. Міндрул, що не­залежно від того, що вирішить суд3, будь-яке його рішення можна оскар­жити через те, що законодавством не встановлено жодних вимог до по­няття комерційного найменування [5, с. 45].

На рисунку 1 зображені можливі варіанти комерційного найменуван­ня при класичній схемі найменуван­ня юридичної особи (ОПФ + В/НД + ВН). Так, словосполучення “Товари­ство з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Сокіл” є по­вним найменуванням юридичної особи, а її комерційним найменуван­ням може бути: повне найменування (ОПФ + В/НД + ВН) — “Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Сокіл”, вка­зівка на вид чи напрямок діяльності та власна назва (В/НД + ВН) — “Юридична компанія “Сокіл”, ско­рочене найменування (ОПФ (абр) + ВН) — “ТОВ “Сокіл”, лише власна назва (ВН) — “Сокіл”, або взагалі комерційне найменування буде пов­ністю відрізнятись від найменування юридичної особи (КН відрізняється від НЮО).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія Сокіл”
“Юридична компанія Сокіл” 1 У “Сокіл1 Ч ТОВ “Сокіл”
^ \
Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія Сокіл” ■ 1!,

яке взагалі відрізняється від НЮО

Рис. 1. Можливі варіанти складу комерційної найменування

Сьогодні для конкретизації від­повідних положень ЦК розробляє­ться спеціальне законодавство щодо правової охорони прав на комер­ційне найменування. Державним департаментом інтелектуальної влас­ності розроблено проект закону Ук­раїни “Про охорону прав на торго­вельні марки, географічні зазначен­ня та комерційні найменування”, у якому визначено поняття та можли­вий склад комерційного найменуван­ня. Так, комерційним найменуван­ням, за проектом, є позначення, яке дає можливість вирізнити одну осо­бу, що виробляє та (або) реалізовує товари чи надає послуги, з-поміж інших та не вводить в оману спожи­вачів щодо справжньої її діяльності. Такими позначеннями, що станов­лять комерційне найменування, мо­жуть бути, зокрема, позначення, що складаються із зазначення органі­заційно-правової форми та/або характеру діяльності юридичної особи, та позначення, що є вирізняльною частиною цього комерційного найме­нування; скороченого найменування юридичної особи.

Розглянемо доцільність входжен­ня організаційно-правової форми, яка є обов’язковим елементом най­менування юридичної особи, до складу комерційного найменування.

На відміну від найменування юридичної особи комерційне найме­нування належить до об’єктів права інтелектуальної власності відпо­відно до ст. 420 ЦК.

У найширшому розумінні інте­лектуальна власність означає закріп­лені законом права, які є результа­том інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах [8 с. 15].

Стаття 418 ЦК містить визначен­ня поняття права інтелектуальної власності: “це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт пра­ва інтелектуальної власності, виз­начений цим Кодексом та іншим за­коном”.

Таким чином, об’єкти інтелекту­альної власності є індивідуальними, унікальними і є результатом творчої діяльності. Створення будь-якого об’єкта інтелектуальної власності потребує творчих зусиль, незалежно від того, чи буде це літературний твір, знак для товарів і послуг чи комерційне найменування. Адже ко­мерційне найменування — це уні­кальний ідентифікатор конкретної юридичної особи, який через ус­пішність і ефективне використання у майбутньому та у сукупності з тор­говельною маркою може коштувати значно більше, ніж весь майновий комплекс підприємства. Тому роз­робка сильного комерційного найме­нування потребує значних зусиль.

Входження до складу комерцій­ного найменування організаційно-правової форми, яка є обов’язковим елементом найменування юридичної особи, з огляду на призначення та функції комерційного найменування не має сенсу.

Організаційно-правова форма юри­дичної особи призначена для кла­сифікації юридичних осіб залежно від форм власності, а також способів закріплення, використання і управ­ління їх майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законо­давстві особливостей правового стано­вища підприємств окремих видів.

Вказівка на організаційно-право­ву форму є обов’язковою у написан­ні найменування юридичної особи для її державної реєстрації, а також несе інформаційний зміст, наприклад, для конкурентів, партнерів, банківських установ, податкових служб тощо. Однак для споживача, який не має можливості одночасно порівняти обидва найменування, щоб їх запам’ятати, вказівка на ор­ганізаційно-правову форму значення не має. Необхідною інформацією для споживача при виборі певної ор­ганізації є її спеціалізація та репу­тація на ринку, а різниця між “Товариством з обмеженою відпові­дальністю” та “Приватним підпри­ємством” не буде для нього важли­вою, а отже, й помітною.

Визначення складу комерційного найменування є особливо складним питанням при зіткненні прав на зна­ки для товарів і послуг та комер­ційні найменування. Як було зазна­чено, звичайною практикою стало ототожнення найменування юридич­ної особи та комерційного наймену­вання, що іноді призводить до по­милкових висновків.

В оглядовому листі [6] при аналізі рішення суду першої інс­танції з конкретної справи наголо­шено, що “судом не зазначено в ос­каржуваному рішенні, на підставі яких доказів ним було визначено фірмове найменування позивача та ототожнено його з повним наймену­ванням. Суд, перебравши на себе не притаманні йому функції експерта, сам дійшов висновку про те, що оскільки фірмовим найменуванням4 позивача та його вирізняльною час­тиною є певне словосполучення (а фактично це є повна назва фірми), спірна торговельна марка не схожа до ступеня змішування з фірмовим найменуванням позивача”.

Таким чином Вищим господарсь­ким судом України також вказано на недоцільність входження ор­ганізаційно-правової форми до скла­ду комерційного найменування. Це можна пояснити тим, що для визна­чення схожості знака для товарів і послуг з комерційним найменуван­ням враховується думка споживача та сприйняття ним порівнюваних по­значень. Саме комерційне наймену­вання виступає ідентифікатором юридичної особи на ринку, а її повна назва із вказівкою на організаційно-правову форму є, як правило, надто громіздкою конструкцією, переван­таженою зайвою для споживача інформацією, тому в повному обсязі не запам’ятовується.

Входження до складу комерцій­ного найменування лише власної на­зви юридичної особи, наприклад “Сокіл”, при повному найменуванні Товариство з обмеженою відповіда­льністю “Юридична компанія “Со­кіл” не завжди є доречним, оскільки скорочена назва викорис­товується в основному у розмовній практиці при усних сповіщеннях. Крім того, таке ж слово “Сокіл” мо­же входити до складу іншого коме­рційного найменування, при умові різних сфер комерційної діяль­ності, територіального розмежуван­ня та, якщо це не вводить в оману споживачів5. Як правило, така влас­на назва реєструється у якості тор­говельної марки (знака для товарів і послуг) і в цьому разі виконує функцію відрізнення товарів або по­слуг, а не тієї чи іншої особи — учасника ринку.

Отже, зазначення виду/напрямку діяльності у складі КН відповідає вимозі інформативності. Це дозволить споживачеві одразу зорієнтува­тись на специфіку та характер діяльності суб’єкта господарювання. Вирізняльна частина КН (а саме власна назва) відіграє індивідуалізу­ючу функцію для виділення юри­дичної особи серед інших, особливо тих, що здійснюють такий самий вид діяльності. КН також повинно бути лаконічним, оскільки громіз­дка конструкція не сприяє за­пам’ятовуванню та досить важка при вимові.

З урахуванням викладеного вище, КН повинно відповідати вимогам інформативності, розрізняльності та лаконічності. Як комерційне найме­нування доцільно розглядати позна­чення, що складається з вказівки на характер діяльності юридичної особи разом з позначенням, що є виріз-няльною частиною цього комер­ційного найменування, без посилан­ня на організаційно-правову форму. Така словесна конструкція містить необхідну і достатню інформацію для ідентифікації фірми як суб’єкта комерційної діяльності.

Повернемось до нашого прикладу на Рис. 1, при такій схемі найбільш доцільним складом комерційного найменування з точки зору інформа­тивності та здатності запам’ятовува­тися буде (В/НД + ВН) — “Юридич­на компанія “Сокіл”, або (ОПФ (абр) + ВН) — “ТОВ “Сокіл”.

Слід зазначити, що не завжди ко­мерційне найменування співпадає з найменуванням юридичної особи на­віть за власною назвою, що й перед­бачено тією ж статтею 489 ЦК. Так, наприклад, “Товариство з обмеже­ною відповідальністю “Аспект – 2003” є найменуванням юридичної особи, а “Науково-практичний жур­нал “Інтелектуальна власність” є її комерційним найменуванням. На відміну від найменування юридич­ної особи, для якого встановлено ви­могу щодо написання лише ук­раїнською мовою, комерційне най­менування може бути представлене і літерами латиниці.

В такому аспекті цікавим є досвід Великобританії, де існує охорона як найменувань компанії (сотрапу па-тев), так і бізнесових найменувань (Ьизіпезз патез), при цьому охорона цих засобів індивідуалізації регла­ментується різними законами — За­коном про бізнесові найменування 1985р. (Визіпезз Иатез Асі) та Зако­ном про компанії 1985 р. (Сотрапіез Асі).

Бізнесове найменування — це найменування, що використовується будь-якою особою, товариством або компанією для ведення бізнесу, інше ніж власне найменування (ім’я), наприклад, “XYZ Limited”, здійснює діяльність як “Fish An-tiques” [9 с. 324].

У Франції розділяють наймену­вання корпорацій (сіепотіпаііоп зо-сіаіе) та фірмове найменування (пот соттегсіаі). Найменування корпо­рації є офіційним та юридичним ім’ям корпорації та не може бути змінено при користуванні за винят­ком зміни даних у статутних доку­ментах. Фірмове найменування мо­же змінюватися без спеціальних правових процедур [9, с. 323].

Отже, “паралельне” існування на­йменування юридичної особи та її комерційного найменування є абсо­лютно виправданим, оскільки кож­не з цих найменувань виконує свою функцію: перше використовується для ідентифікації особи в органах державної влади, реєстраційних та фіскальних органах тощо, а друге — для вирізнення особи на ринку.

У тих випадках, коли комерційне найменування не співпадає з еле­ментами найменування юридичної особи, до його складу зазвичай вхо­дить вирізняльна частина із зазна­ченням виду діяльності або без неї. Таке позначення часто реєструється як торговельна марка або може бути її частиною.

Тісний зв’язок комерційного най­менування з торговельною маркою найбільш характерний не для фірм — виробників товарів, а для тих, що надають послуги. Це можна поясни­ти тим, що більшість послуг нада­ються локально і перш ніж зверну­тись за наданням будь-якої послуги, споживач хоче бути поінформований про репутацію та досвід фірми на ринку і використання не пов’язаної з комерційним найменуванням тор­говельної марки може взагалі втра­тити сенс.

І навпаки, що стосується вироб­ників товарів, прив’язка комер­ційного найменування до торговель­ної марки не обов’язкова. Так, ком­панія може виробляти товари під різними торговельними марками, наприклад, відома компанія Procter and Gamble виробляє товари під та­кими торговельними марками, як ARIEL, HEAD & SHOULDERS, PAN-TENE, BLEND-A-MED, MAX FAC -TOR тощо.

Офіційне найменування для юри­дичної особи, як наприклад й ім’я фізичної особи, не може бути предме­том обороту і характеризує юридич­ну особу в сукупності її прав та обов’язків як самостійного суб’єкта права. В свою чергу комерційне най­менування — це назва, яка індиві­дуалізує юридичну чи фізичну особу для ідентифікації господарських (ко­мерційних) відносин. Права на ко­мерційне найменування можуть бути передані, тобто бути предметом обігу, але тільки спільно з підприємством, яке воно позначає [10, с. 125].

Не завжди найменування юри­дичної особи складається з орга­нізаційно-правової форми, виду діяльності та власної назви. Існують відступи від класичної схеми найме­нування юридичної особи, напри­клад, при НЮО “Закрите акціонер­не товариство “Мурком”, до струк­тури КН може входити лише власна назва — “Мурком”, або скорочена назва “ЗАТ “Мурком”. А при НЮО “Відкрите акціонерне товариство “Інформаційні системи та комп’ю­терні мережі “ІСКН”, найбільш вда­лим для запам’ятовування спожива­чем буде частина власної назви “ІСКН” через важкість та трива­лість вимови повної власної назви “Інформаційні системи та комп’ю­терні мережі “ІСКН”.

Тому іноді досить складно визна­чити чітку структуру комерційного найменування. Для однієї юридич­ної особи варіантів комерційного найменування може бути нескінчен­на кількість, якщо враховувати і по­значення, що відрізняються від най­менування юридичної особи. З іншої сторони, КН є засобом індивіду­алізації учасників цивільного обігу й об’єктом інтелектуальної влас­ності, і що саме входить до структу­ри конкретного комерційного най­менування залежить від позиції спо­живача та від його сприйняття конкретної юридичної особи на рин­ку. Тобто кожен випадок потребує окремого дослідження. А необмеже­на кількість варіантів КН призво­дить і до необмеженої кількості спорів у судових інстанціях.

Проблема існує не лише у визна­ченні структури КН, але й у визна­ченні моменту його першого викори­стання, тобто початку одержання права інтелектуальної власності на нього. Тому справи, що виникають у результаті зіткнення комерційних найменувань або КН з торговельни­ми марками, є найскладнішими су­довими спорами в зв’язку з невизна­ченістю предмета спору (що саме у кожному випадку є комерційним найменуванням) та складністю виз­начення належності прав на нього (першим використанням буде вва­жатись використання у цивільному обороті чи власне на папері, при створенні юридичної особи).

Для уникнення таких спірних си­туацій та надійного захисту комер­ційних найменувань найбільш вда­лим, на думку авторів, було б вве­дення в Україні обов’язкової реєстрації комерційних наймену­вань, що дозволило б чітко визначи­ти його структуру та момент виник­нення прав на нього за аналогією з торговельними марками. Не потріб­но, в такому випадку, на власний розсуд визначати структуру комер­ційного найменування і судді, який не завжди є спеціалістом в сфері інтелектуальної власності, що ус­кладнює взагалі розуміння та вста­новлення предмета спору.

Однак, ст. 8 Паризької конвенції [11] встановлено, що фірмове найме­нування охороняється в усіх краї­нах Союзу без обов’язкового подан­ня заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товар­ного знака. Це означає, що Україна не вправі вимагати подання заявки або реєстрації іноземного комер­ційного найменування, навіть якщо така реєстрація обов’язкова в країні походження і навіть якщо реєстрація стане підставою виникнення права на національне комерційне найменування.

Можливо, саме з огляду на ці об­ставини, які спричинять дисбаланс між національними та іноземними комерційними найменуваннями, до­сі серйозно не розглядалась пробле­ма введення обов’язкової державної реєстрації комерційних наймену­вань.

В такому разі пропонується змі­нити норму щодо охорони прав на комерційні найменування у проекті Закону України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні наймену­вання” і викласти її у такій ре­дакції:

“Позначеннями, що становлять комерційне найменування, можуть бути, зокрема, позначення, що скла­даються з вказівки на вид та/або напрямок діяльності юридичної осо­би, та з позначення, що є вирізняльною частиною цього комерційного найменування.

Вирізняльна частина комерційно­го найменування може містити елементи найменування юридичної особи або може повністю відрізня­тись від нього”.

Крім того, необхідно конкретизу­вати, що слід вважати моментом першого використання комерційно­го найменування, з яким законода­вець пов’язує виникнення прав на нього.

Чітко визначена структура ко­мерційного найменування без зазна­чення організаційно-правової форми надасть можливість уникнути бага­тьох зіткнень прав на КН та торго­вельні марки, оскільки дозволить чітко визначити предмет спору, а також спростить процедуру і підхо­ди до встановлення схожості між цими позначеннями.

1В ст. 489 ЦК зазначено, що правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

2Відповідно до ст. 420 ЦК фірмове та комерційне найменування є ідентичними поняттями.

3Щодо складу комерційного найменування — прим. Автора

4Відповідно до ст. 420 ЦК фірмове та комерційне найменування є ідентичними поняттями.

5Відповідно до ст. 489 ЦК, особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України: станом на 14 жовтня. 2008 р. / Голос України. — 2008. — ¹ 195

2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. — К.: Юринком Інтер, 2005. — ТІ. — 832 с.

3. О. Тверезенко. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань [Електронний ресурс] / Щотижнева інформ.-прав. газета “Правовий тиждень” — 05/2008. — ¹ 20(93). — Режим доступу до газети http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=386

4. О. Кібенко. Регулювання комерційного (фірмового) найменування у нових Цивільному та Господарському кодексах України / [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу http: //www.yurradnik.com.ua/practice.php?action=1&id=1

5. Міндрул А.В. Проблеми застосування законодавства при зіткненні прав на комерційні найменування та торговельні марки: матеріали наук.-прак. конф. [“Новации интеллектуальной собственности”] (Одеса, 26-30 травня. 2008р.) / Наук.-дос. ін-т інтелектуальної власності АПрН України, Наук.-прак. журнал “Інтелектуальна власність”. – К.: НДІ ІВ АпрНУ: НПЖ “ІВ”, 2008 — 90 с.

6. Оглядовий лист Вищого господарського суду України ¹ 01-8/383/1 від 27.06.2008 “Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності” / [Електронний ресурс] / Законодавство України. — Режим доступу: http:/ /zakon.rada.gov.ua.

7. Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.04 р. ¹ 65 “Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу” (із змінами, внесеними згідно з з змінами, внесеними згідно з Наказами Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва ¹ 29: станом на 27.03.06, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 червня 2004 р. за ¹ 792/9391 / [Електронний ресурс] / Законодавство України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

8. Основи інтелектуальної власності / [наук.-метод. вид-ня / ред. Г.І. Які-менко]. — К.: Юридичне видавництво “Ін Юре”, 1999. — 578 с.

9. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / (за ред. Ю.М. Капіци: кол. Авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін.) — К.: Видавничий Дім “Слово”, 2006. — 1104 С.

10. Левічева ОД. Експертиза об’єктів промислової власності: заявки на знак для товарів і послуг (торговельну марку) і кваліфікованого зазначення походження товару та/або права використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару: [навч. посіб.] / ОД. Левичева. — К.: Ін-т інтел, власн. і права, 2006 р. — 128 с.

11. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (переглянута у Брюсселі 14 грудня 1900 р., у Вашингтоні 2 червня 1911
р., у Гаазі 6 листопада 1925 р., у Лондоні 2 червня 1934 р., у Лісабоні 31 жовтня 1958 р., у Стокгольмі 14 липня 1967 р., змінена 2 жовтня 1979 р.):
набуття чинності для України 25 груд. 1991 р. / Зібрання чинних міжнародних договорів України. — 1990. — ¹ 1,С. — 320.

image_pdfimage_print
Структура комерційного найменування