Олена Штефан,

завідувач відділу авторського права і суміжних прав НДІ інтелектуальної власності АПрН України, кандидат юридичних наук, доцент

Журнал “Теорія і практика інтелектуальної власності”, № 2, 2009

На сьогоднішній день у сучасній спеціальній літературі, що присвячена проблемам права інтелектуальної власності, значне місце займають питання правового статусу суб’єктів авторського права і суміжних прав, способи захисту їх прав та інтересів, правовий режим об’єктів авторського права і суміжних прав. Розглядаючи інститут представництва суб’єктів авторського права і суміжних прав, більшість дослідників приділяли увагу аналізу правового статусу творчих спілок, організацій колективного управління, при цьому лишаючи без уваги ще один орган, що виконує представницькі функції та який може здійснювати захист професійних інтересів творчих працівників — профспілки. У цій статті ми проаналізуємо особливості правового статусу профспілок і організацій колективного управління, що дозволить сформулювати висновки щодо характерних рис, притаманних цим організаціям, та визначити в чому полягає відмінність профспілок та організацій колективного управління як представників інтересів своїх членів, а також відповісти на запитання: чи мають право профспілки представляти інтереси суб’єктів авторського права і суміжних прав, управляючи їх майновими правами щодо об’єктів авторського права і суміжних прав.

Перш за все, необхідно розглянути підстави утворення профспілок та організацій колективного управління.

Так, відповідно до Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок (ч. 1 ст. 243 КЗпП України).

Згідно із ст. 1 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 року ¹ 1045-XIV під професійною спілкою (далі — профспілкою) законодавець розуміє добровільну неприбуткову громадську організацію, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Тобто, вказує на три основні ознаки профспілки:

  1. створюється на засадах добровільності;
  2. є неприбутковою громадською організацією;
  3. об’єднує громадян за родом їх професійної (трудової) діяльності або навчання.

Зміст першої ознаки законодавець розкриває у ст. 6 зазначеного Закону України. Так, громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Проте іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами.

Профспілки як громадська організація не мають на меті отримання прибутків.

Згідно із наступною ознакою профспілки утворюються громадянами, які повинні працювати на одному підприємстві, установі, організації та підприємстві або займатися однаковою трудовою діяльністю.

В той же час у ст. 7 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” встановлюються певні вимоги до члена профспілки. Так, членом профспілки можуть бути:

  1. особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації, незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю;
  2. особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
  3. особи, які навчаються в навчальному закладі;
  4. особи, зайняті творчою діяльністю, члени фермерських господарств, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності;
  5. особи, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах;
  6. особи, які звільнилися з роботи чи служби у зв’язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Щодо осіб, вказаних у п.п. 4-6, то можливість бути членом профспілки повинна бути прямо вказана у статуті профспілки. Водночас, виходячи із п. 4, особи, які зайняті творчою працею, тобто автори творів науки, літератури, мистецтва тощо можуть створювати в установі, організації профспілки, а також бути їх членами.

Проте, творчі працівники на сьогоднішній день здебільшого працюють не за трудовим договором (контрактом), а за договорами підряду або ж самі реалізують результати своєї інтелектуальної творчої праці, наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу картини або ж видавницький договір.

Тому законодавець, згідно із ч. 1 ст. 45 Закону України “Про авторське право і суміжних прав” від 23 грудня 1993 року ¹ 3792-XII, надав можливість суб’єктам авторського права і суміжних прав управляти своїми правами:

  • особисто;
  • через свого повіреного;
  • через організацію колективного управління.

Під суб’єктами авторського права розуміється автор твору, тобто фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (ст. 1, 7 зазначеного Закону).

Згідно із ст. 37 зазначеного Зако­ну суб’єктами суміжних прав є — виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; організації мовлення та їх правонаступники.

Організації колективного управління створюються суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав на добровільній основі, не маючи на меті отримання прибутку та мають статус юридичної особи згідно із законом. Також допускається утворення окремих організацій, які управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, які управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав (ч.ч. 2, 3 ст. 47 зазначеного Закону).

Права, що належать суб’єктам авторського права, законодавець класифікує на особисті немайнові та майнові права автора. Так, до особистих немайнових прав автора, згідно із ст. 14 зазначеного Закону нале­жать: право на ім’я, право авторства та право на недоторканість твору. При цьому особисті немайнові права автора не можуть відчужуватись (передаватися) іншій особі. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право), згідно із ст. 15 зазначеного Закону, нале­жать: виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. На відміну від особистих немайнових прав майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 зазначеного Закону (тобто, шляхом укладення авторського договору), після чого ця особа стає суб’єктом авторського права.

Дещо по-іншому законодавець підходить до визначення особистих немайнових прав та майнових прав суб’єктів суміжних прав, враховуючи їх специфіку. Так, згідно із ст. 38 зазначеного Закону, до особистих немайнових прав виконавця належать права вимагати: визнання того, що він є виконавцем твору; щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); забезпечення належної якості запису його виконання і протидії будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі та репутації. Виробник фонограми, виробник відеограми мють право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми). Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

Майновим правом виконавців, згідно із ст. 39 зазначеного Закону, є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх не-зафіксованих виконань (прямий ефір); б) фіксацію у фонограмах чи

відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;

в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншого передання права власності

у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;

д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми(відеограми) або за його дозволом;

е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було згоди виконавців на такий вид розповсюдження.

Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору.

До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить, згідно із ст. 40 зазначеного Закону України, їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;

б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншого передання права власності;

в) комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором;

д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору.

До майнових прав організацій мовлення, згідно із ст. 41 зазначеного Закону України, належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом;

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом для якої цей сигнал із супутника не призначався.

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору.

Виходячи із вищевикладеного можна зробити такі висновки.

По-перше, згідно із національним законодавством і профспілки, і організації колективного управління мають загальні риси — є об’єднаннями громадян, що створюються на добровільній основі та не мають на меті одержання прибутку.

По-друге, підставою для здійснення представництва та захисту прав профспілками є, перш за все, членство в цих організаціях, натомість, підставою для здійснення представництва щодо управління авторським правом і суміжними правами організацією колективного управління є договір.

Найбільш суттєва відмінність профспілок від організацій колективного управління полягає у завданнях і функціях цих громадських організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” метою профспілки є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Під “представництвом” розуміються правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти певні дії від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із ч. 2 ст. 243 КЗпП України та ч. 2 ст. 13 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Під “захистом” розуміється застосування передбачених законом засобів з метою забезпечення прав особи, що здійснюється за допомогою заходів матеріально-правового і процесуально-правового характеру.

Згідно із Конституцією України та Кодексом законів про працю України до трудових прав та інтересів можна віднести: свободу праці; заборону дискримінації у сфері трудових відносин; рівність прав та можливостей працівників; недопущення погіршення становища працівника порівняно із рівнем, передбаченим законодавством; забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці, на справедливі умови праці; забезпечення права працівника на своєчасну і в повному розмірі виплату заробітної плати, не нижчу від визначеної законом; соціальний захист; забезпечення права працівника на захист трудових прав та свобод. Як бачимо серед переліку трудових прав та інтересів працівника законодавець вказує й деякі соціально-економічні права та інтереси.

Безпосередньо соціально-економічні права громадян полягають у набутті соціальних та матеріальних благ, володінні, користуванні й розпорядженні ними та їхньому захисті або вчиненні певних дій у цій сфері. Згідно із Конституцією України до соціально-економічних прав громадян належать права на: працю (ст. 43); відпочинок (ст. 45); на соціальний захист (ст. 46); житло (ст. 47); достатній життєвий рівень (ст. 48); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) тощо.

В свою чергу під “членом профспілки” законодавець розуміє особу, яка входить до складу проф­спілки, визнає її статут та сплачує членські внески (ст. 1 зазначеного Закону).

Виходячи із того, що профспілки, їх об’єднання здійснюють представ­ництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян законодавець у ст.ст. 20-33 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” розкриває зміст права прав профспілки на здійснення представництва та захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів її членів.

Безпосередньо зупинимось на положеннях ст. 21 зазначеного Закону, в якій наводиться перелік повноважень профспілки щодо представництва та захисту трудових прав та інтересів громадян. Так, профспілки, їх об’єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту.

Проекти законів, які стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об’єднань.

Проекти нормативно-правових актів, які стосуються трудових відносин або соціального захисту громадян, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок, об’єднань профспілок.

Профспілки, їх об’єднання мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери.

Профспілки, їх об’єднання мають право брати участь у розгляді своїх пропозицій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об’єднаннями, іншими об’єднаннями громадян.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному до­говорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з профспілковим органом.

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

Для здійснення зазначених функцій профспілки, їх об’єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання щодо усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді.

У разі ненадання аргументованої відповіді у зазначений термін, дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до місцевого суду.

Згідно із ст. 22 зазначеного Зако­ну профспілки, їх об’єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об’єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.

Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами.

У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників через причини економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати інформацію про причини наступних звільнень, профспілковим організаціям щодо кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади, місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об’єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов’язаних зі звільненням працівників, які є обов’язковими для розгляду. Профспілки, їх об’єднання мають право брати участь і проводити відповідні консультації з питань залучення та використання в Україні робочої сили зарубіжних країн.

Профспілки, їх об’єднання, згідно зі ст. 23 зазначеного Закону, можуть брати участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Водночас, в ч. 2 ст. 19 зазначено­го Закону передбачено, що у питаннях колективних інтересів профспілки можуть здійснювати представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілці. Тобто, профспілки можуть захищати інтереси (але не права) осіб, які не є членами профспілки при наявності двох умов:

1) інтереси особи, не члена профспілки, мають співпадати із колективними інтересами членів профспілки;

2) особа, яка не є членом профспілки, повинна мати правовий статус працівника, тобто бути фізичною особою, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 1 зазначеного Закону).

Також, згідно із ч. 3 ст. 19 зазначеного Закону, профспілки можуть здійснювати представництво та захист й у питаннях індивідуальних прав та інтересів, але лише своїх членів та у порядку, передбаченому законодавством та статутами організацій.

Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ (ч. 4 зазначеного Закону).

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Таким чином, можна зробити висновок, що профспілки будучи добровільною неприбутковою громадською організацією, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), здійснює свої функції на підставі трудового законодавства та законодавства із соціального захисту громадян.

Натомість, організації колективного управління мають дещо інші функції аніж профспілки.

Так, організація колективного управління від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав та на основі одержаних від них повноважень, згідно із ст. 49 зазначеного Закону, може здійснювати такі функції:

а) погоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права і(або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням ст.ст. 31-33 зазначеного Закону;

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об’єктів авторського права і(або) суміжних прав суб’єктам авторського права і(або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб’єктам прав;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі

звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права і(або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів.

Суб’єкти авторського права і(або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об’єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вилучення своїх творів і об’єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об’єкти.

Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від осіб, які використовують об’єкти авторського права і(або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних коштів суми незапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб’єктам авторського права і(або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб’єктів авторського права і суміжних прав.

Виходячи із наведеної характеристики діяльності організації колективного управління, можна зробити висновок, що організації колективного управління, будучи юридичними особами, здійснюють функції щодо управління правами суб’єктів авторського права і суміжних прав, які передані їм на підставі договору та у відповідності із положеннями цивільного законодавства і законодавства у сфері інтелектуальної власності.

Порівнюючи задачі і функції профспілок та організацій колектив­ного управління можна дійти вис­новку, що ці дві громадські організації за законодавством України відрізняються одна від одної предметом своєї діяльності та повноваженнями, а відтак, профспілки не можуть виконувати функції організацій колективного управління, і навпаки, організації колективного управління не мають права виконувати функції профспілок. Зокрема, природа прав, які представляються та захищаються профспілками відрізняється від природи прав, які перебувають у сфері управління організацій колективного управління. Так, профспілки представляють та захищають трудові та соціально-економічні права, що випливають із трудових правовідносин працівників, які є членами профспілки, а організації колективного управління здійснюють управління майновими правами, що пов’язані із особистими немайновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав щодо користування та розпорядження об’єктами авторського права і суміжних прав.

Відмінність профспілок від організації колективного управління полягає й в обсязі виконуваних ними функцій. У профспілок обсяг функцій значно ширший порівняно з організаціями колективного управління, зокрема, крім представницької функції профспілки мають право брати участь у законопроектній роботі, здійснювати функцію контролю за діяльністю роботодавця тощо. Організація колективного управління виконує лише функції представництва. Обсяг прав профспілок прямо встановлений законодавством, а обсяг прав організації колективного управління безпосередньо визначається договором, що укладається з автором твору.

Коментарі

26 листопада 2010
ART & C
На жаль автор не знайомий зі ст.8 Конституції України, щодо Верховенства права, що громадяни можуть створювати профспілки з будь-якими функціями, якщо це прямо не заборонено законодавством. Автор не знайомий з вимогою ст.9 Конституції України, що чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, то застосовуються правила міжнародного договору. Що для України, як для члена ПАРЄ є обов’язковим виконання ст.34 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій в Європі № СМ/Rec(2007)14[1], згідно ст.3 Статуту Ради Європи : ”У наданні правосуб’єктності може бути відмовлено тільки у випадку, якщо не було надано всі чітко визначені законом документи; найменування явно вводить в оману або недостатньо відрізняється від найменування юридичної особи чи імені фізичної особи, зареєстрованих у відповідній державі; або якщо визначені в установчих документах цілі явно несумісні з вимогами демократичного суспільства”. Статтею 11(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) встановлено: “1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. 2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві…”, ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права ООН: ”1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити: а) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших; b) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них; с) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;”, ст.22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ООН: ”1. Кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. 2. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. 3. Ніщо в цій статті не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченим у зазначеній Конвенції, або застосувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям”. Що Конвенція МОП №87 дозволяє організаціям працівників формулювати свою будь-яку програму дій, яка не заборонена законом. Автор не знайомий з Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року Справа N 1-36/2000 N 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок). Автор не згадав, що до соціально-економічних прав громадян (авторів і виконавців) належить право власності (ст.41 Конституції України, майнові права), що профспілки мають право представляти і захищати всі соціально-економічні права своїх членів, у тому числі їх майнові права. Автором не досліджено, що функції організацій колективного управління є виключно функціями представництва і захисту прав своїх членів, що організація колективного управління не може УПРАВЛЯТИ майновими правами своїх членів, оскільки здійснює свою діяльність у відповідності до ч.1 ст.237 ЦКУ, від імені суб’єктів права. Що організація колективного управління здійснює судовий захист майнових прав своїх членів. Що функції організації колективного управління і профспілок є тотожними – функціями представництва і захисту прав своїх членів.
Це викликає недовіру до об’єктивності автора, стаття є тенденціозною та однобокою, такою, що не враховує і не охоплює всіх об’єктивних вимог законодавства України.
26 листопада 2010
ART & C
P.S. Автор не дослідив, що абз.4 статті 14 ЗУ «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності» надає право засновникам профспілки які працівниками і водночас є суб’єктами авторського права, які пов’язані спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності, керуючись принципом Верховенства Права закріпленим ст.8 Конституції України, міжнародними договорами та угодами згоду на обов’язковість яких надана ВР України, передбачити у статуті своєї профспілки функції організації колективного управління для представництва та захисту прав своєї трудової професійної інтелектуальної діяльності, для забезпечення реалізації своїх економічних інтересів на отримання ними винагород за використання результатів своєї трудової інтелектуальної творчої діяльності.
«У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону» ст.14 ЗУ “Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності”. А далі за текстом пропоную автору ознайомитись з Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року Справа N 1-36/2000 N 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок).
26 листопада 2010ART & CЗгоден з єдиним висновком автора : Організації колективного управління не можуть виконувати функції профспілок.
Але профспілки можуть виконувати функції організації колективного управління, якщо такі профспілки створені авторами і (або) виконавцями, що є працівниками, або працівниками, що є субєктами авторського права і (або) суміжних прав. Якщо засновники (субєкти права) передбачили у своєму статуті виконання профспілкою функцій організації колективного управління.
26 листопада 2010
ART & C
На жаль автор не ознайомився зі статтею Наталії Мироненко, завідувача лабораторії правового забезпечення розвитку науки і технології НДІ інтелектуальної власності АПрН України, доктор юридичних наук, Журнал “Теорія і практика інтелектуальної власності”, № 2, 2009:
«Закон України “Про авторське право і суміжні права” не містить положень щодо організаційно-правової форми організації колективного управління, а відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. На вибір організаційної форми юридичної особи значний вплив справляє мета її діяльності. Аналіз Закону України “Про авторське право і суміжні права” свідчить про відсутність законо давчого визначення мети створення зазначених організацій. Проте, зміст відповідного розділу вказаного закону та характер повноважень вказаних організацій дозволяють зробити висновок, що метою їх створення є захист майнових прав суб’єктів авторського права та суміжних прав, а також представництво їх інтересів у взаємовідносинах із користувачами об’єктів авторського права і суміжних прав, у разі коли така індивідуальна діяльність є неефективною або утрудненою.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи, що вказані організації створюються добровільно суб’єктами авторського права і суміжних прав, є підстави стверджувати, що організаційною формою даних організацій є об’єднання громадян. Даний висновок підтверджується і положеннями ст. 1 Закону України “Про об’єднання громадян” [15], а саме: “Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод”. Що стосується виду об’єднання громадян, до яких слід віднести організації колективного управління, то за своєю природою вони відносяться до громадських організацій, які є об’єднанням громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів».
Законодавство про профспілки складається з Закону України “Про об’єднання громадян” і Закон України “Про об’єднання громадян” застосовується до профспілок встановлено ст.4 ЗУ «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності». Професійні спілки є громадськими організаціями встановлено ст.36 Конституції України, профспілка це добровільна неприбуткова громадська організація встановлено ст.1 ЗУ «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності». Враховуючи ці вимоги законодавства звертаю увагу на Рішення Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року по справі Корецький та інші проти України (Application no. 40269/02) з приводу відмови в реєстрації громадської організації «за невідповідність певних положень статуту об’єднання положенням законодавства».
Рішенням Європейського Суду з прав людини встановлено: ”2. ОЦІНКА СУДУ: (а) Загальні принципи
38. Право на об’єднання — невід’ємна частина права, гарантованого статтею 11 Конвенції. Можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об’єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу. Спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади, є проявом стану демократії в певній країні. Безумовно, держави мають право переконатися в тому, що мета об’єднання та його діяльність відповідають вимогам, передбаченим законодавством, проте вони повинні робити це у спосіб, сумісний з їх зобов’язаннями за Конвенцією. Такий спосіб підлягає перевірці конвенційними інституціями (див. «Сідіропулос та інші проти Греції» (Sidiropoulos and Others v. Greece), рішення від 10 липня 1998 року; «Об’єднана македонська організація Іллінден та інші проти Болгарії» (The United Macedonian Organisation Ilinden and Others v. Bulgaria), № 59491/00, п. 57, рішення від 19 січня 2006 року; «Московський Осередок Армії Спасіння проти Росії» (The Moscow Branch of the Salvation Army v. Russia), № 72881/01, п. 59, та «Рамазанова та інші проти Азербайджану» (Ramazanova and Others v. Azerbaijan), № 44363/02, п. 54, рішення від 1 лютого 2007 року).
(b) Існування втручання
39. Суд нагадує, що він неодноразово визначав, що відмова національних органів державної влади надати статусу юридичної особи об’єднанню громадян є втручанням у право заявників на здійснення права на свободу об’єднання (див., наприклад, «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), № 44158/98, п. 52, рішення від 17 лютого 2004 року; вищезгадане рішення у справі «Сідіропулос» (Sidiropoulos), п. 31; та «Ульдозоттейнек Шовтезеге та інші проти Угорщини» (Uldцzцtteinek Szцvetsйge and Others v. Hungary), № 32367/96, ухвала від 31 серпня 1999 року).[…]
і. Відповідність вимозі «законності»
44. Напочатку Суд зазначає, що причина, якою Київське міське управління юстиції головним чином мотивувало свою відмову у реєстрації Громадянського комітету та яку було в подальшому підтримано судами, полягала у невідповідності певних положень статуту об’єднання положенням законодавства. […]
іі. Чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві»
51. В цьому контексті Суд вважає необхідним повторити, що повноваження держави щодо захисту її інституцій та громадян від об’єднань, які можуть їм загрожувати, мають застосовуватись виважено, оскільки відступи від принципу свободи об’єднання мають бути такими, що чітко тлумачаться, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати обмеження такої свободи (див. вказане вище рішення «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland).[…]
54. Загалом, Суд зазначає, що матеріали справи, включно з аргументами сторін, демонструють, що Громадянський комітет мав мирні та суто демократичні мету та завдання. Немає жодних ознак — і це не стверджувалось ні національними судами, ні Урядом,— що об’єднання використовувало б насильницькі та недемократичні засоби задля досягнення його мети. Тим не менш органи державної влади вдалися до радикального за своїм впливом на заявників заходу, який не допустив, щоб об’єднання заявників навіть розпочало їх основну діяльність.
55. За цих обставин Суд вважає, що обмеження, які були застосовані в цій справі, не переслідували «нагальну соціальну необхідність», та відповідно причини, на які посилалися органи державної влади, відмовляючи у реєстрації об’єднання, не були відповідними та достатніми. Тому втручання не може вважатися необхідним в демократичному суспільстві.
(d) Загальні висновки
56. У світлі вищенаведеного та висновків щодо вимоги «законності» Суд вважає, що втручання у свободу об’єднання заявників не було виправданим.
57. Отже, мало місце порушення статті 11 Конвенції […]».
Стаття 17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановила: «Застосування судами Конвенції (995_004) та практики Суду. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права»
26 листопада 2010
ART & C
Може не варто було Олені Штефан, автору цієї статті, доводити те чого не існує, і що довести не можливо. Може слід було вчити матчасть: норми законодавства України, міжнародні угоди і договори згоду на обов’язковість яких надано ВР України, які є частиною національного законодавства, ознайомитись з рішеннями Європейського суду з прав людини та іншими джерелами права, які є обов’язковими для застосування в Україні.
У зв’язку зі згадування імені автора статті, змушений привітатись від свого імені.
З повагою,
Артур Лі, магістр права інтелектуальної власності.
26 листопада 2010
ART & C
21 травня 2008 р. Головне управління юстиції міста Києва легалізувало Київську професійну спілку “Майстри Екрану” з функціями організації колективного управління, надало реєстраційний номер (код ЄДРПОУ), профспілкова організація колективного управління має свій розрахунковий рахунок і печатку.
Скільки б Ви не заперечували існуючий факт існування землі, сонця або існування Київської професійної спілки “Майстри Екрану” з функціями організації колективного управління, факти існують не залежно від того, що хтось заперечує їх існування.
В Швеції функції організацій колективного управління для виконавців виконують профспілки «Союз шведських художників», «Союз шведських музикантів». Профспілкові організації колективного управління виконавців також діють в Аргентині, Болівії, Чилі, Коста-Ріці, Гватемалі, Мексиці, Перу, Уругваї тощо. Читайте «Основи інтелектуальної власності» видавництво © ВОІВ.
image_pdfimage_print
Щодо питання правового статусу профспілок та організацій колективного управління