//Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – № 5. – С. 48-54

УДК 347.78

Нежиборець Володимир Іванович,

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник,

учений секретар,

НДІ інтелектуальної власності

Академії правових наук України

У статті зроблено аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні, наведено основні чинники, що впливають на конкурентоспроможність в сучасних умовах.

Фундаментальні дослідження сучасного соціально-економічного і політичного менеджменту показують, що нині науково-технологічні інновації відіграють вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоспроможності виробництва.

У свою чергу, проблема підвищення конкурентоспроможності в усьому розмаїтті її аспектів стосується практично всіх сторін життя суспільства й, у зв’язку з цим, постійно перебуває в центрі уваги державних діячів і ділових кіл усіх розвинених країн світу. У США, наприклад, при президенті створено відповідний спеціальний комітет, а у 1988 р. конгрес США прийняв “Комплексний закон про торгівлю і конкурентоспроможність” [ 1 ].

Вивести ідею конкурентоспроможності України на передній край національної свідомості було запропоновано ще у 2005 р. На нараді з питань соціально-економічного становища в країні, що проходила 26 вересня 2005р., головою громадської організації “Рада конкурентоспроможності Україні” Ю. Полунєєвим звернуто увагу на розробку концепції про конкуренто-спроможність як нової моделі економічної політики та заплановано створити при Президенті України Раду національної конкурентоспроможності [ 2 ].

Сьогодні, як ніколи, якість влади, лідерства та управління є найважливішим чинником конкурентоспроможності країни.

Прикладом може служити практично вся Скандинавія, яка своїм високим рейтингом конкурентоспроможності кидає виклик усталеному стереотипу, що країни з високими податками і надзвичайно розвиненою системою соціального забезпечення (тобто з високим соціальним навантаженням на бюджет), країни так званого соціального капіталізму, не можуть бути конкурентоспроможними.

Однією з головних конкурентних переваг Скандинавських країн експерти називають високу якість політичного й макроекономічного управління, яка забезпечує “соціальну згуртованість населення, стабільність і передбачуваність бізнес-середовища, низький рівень інфляції та профіцит держбюджету, низький рівень корупції, сприятливий грунт для динамічного зростання інновацій і малого бізнесу, пріоритетного розвитку науки та освіти [ 2].

В даний час ключовим чинником розвитку економіки єявляються інтелектуальні ресурси (інтелектуальний капітал). Від ефективного використання інтелектуальної власності багато в чому залежить і конкурентоспроможність країни на світових ринках високотехнологічної продукції. Саме вона, як показує закордонний досвід, підвищує продуктивність господарської діяльності, забезпечуючи динамічний розвиток економіки.

Розвиток науково-технологічної сфери э одним із дієвих важелів поступового входження країни до спільноти розвинених країн світу, розширення та поглиблення участі у відповідних європейських структурах.

Але, з самого початку реалізації проголошеного керівництвом України курсу на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку виникли серйозні труднощі з фінан­суванням цього процесу. Таке реформування потребує значних капіталовкладень, але ні держава, ні вітчизняні підприємці та бізнесмени їх не мають.

Незважаючи на те, що у 2008 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами організацій збільшився на 1,1% порівняно з 2007 р., витрати на капітальні витрати скоротилися на 3%, у т.ч. на придбання устаткування –на 23,6%. (10). В той же час загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами наукових організацій зменшився на 1,3%.

Питома вага загального обсягу фінансування витрат у ВВП становила 0,84% (2007 р. 0,86%), у т.ч. коштів державного бюджету – 0,41%. Для порівняння обсяг фінансування витрат на наукові дослідження та розробки у таких державах, як Швеція, Ізраіль, Фінляндія, Японія, США, Корея, Авсрія, Німеччина становить від 2,5% до 4,0% ВВП.

Якщо розглянути рівень розвитку науки у країні за допомогою показника витрат на душу населення у доларах США по паритету купівельної спроможності, то, до першої п’ятірки за рівнем науково-технічних витрат входять країни з вагомим науково-технічним потенціалом: Швеція (1350,8 дол.), Люксембург(1331,8 дол), Ізраіль(1257,7 дол.), США91220,8 дол.), Фінляндія (1195,2 дол.), Японія ( 1086,3) дол..), Кітай (71,9 дол.). За розрахунками науковців України значення цього показника у 2008 р. дорівнювало 64,5 дол. (10).

Кількість організацій, які виконували у 2008 р. роботи зі створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності( ОПІВ): винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань інтегральних мікросхем скоротилося на 2,4% у порівнянні з 2007 р. і на 4,6% з 2006 р.

Спостерігалось зменшення на 3,3% загальної кількості поданих заявок та на 4,3% отриманих охоронних документів на ОПІВ у порівнянні з 2007 р., особливо кількості поданих заявок і отриманих патентів на промислові зразки (38,1% та 26,1% відповідно). Порівняно з попереднім роком кількість заявок на ОПІВ, поданих юридичними особами України у 2008 р. до патентних відомств іноземних держав, зменшилась наполовину, а число закордонних патентів –на 46%. Всі ці показники так чи інше впливають на конкурентоспроможність інноваційної продукції.

В умовах переходу до інноваційної моделі економічного розвитку одним із основних чинників його реалізації є наявність фахівців-професіоналів у сфері управління інноваційним процесом на всіх рівнях господарської системи.

Досвід сьогодення показує, що відсутність інноваційного мислення, інноваційної культури в суспільстві та сучасних креативних знань стримує розвиток наміченого курсу. На думку українських вчених[*] особливе занепокоєння викликає неадекватність наявних керівників різних рівнів викликам глобальної економіки. З цих позицій перед вищою освітою постає актуальне завдання: навчити студентів мислити і діяти категоріями інноватики, пристосовуючи принципи академічності та методичної практичності, які можна реалізувати через кооперацію вчених та освітян, спроможних сформувати сучасні знання та навички. Досягти цього можливо на основі застосування новітньої освітньої технології – інтеграції потенціалу академічної науки та вищої школи.

Державна політика в сфері вищої освіти повинна орієнтуватись на перевірені світовою практикою моделі НІС, що функціонують у ринкових умовах, де особливу значимість має організація передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, а досягається це за допомогою створення ринку об’єктів інтелектуальної власності та інноваційної інфраструктури. Остання повинна включати технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, центри трансферу технологій, консалтингові фірми, фінансові та інші структури.

Проте у вітчизняній економіці інтелектуальна власність ще не зайняла гідного положення і реалізується вельми неефективно. Промислові підприємства не в повній мірі використовують результати інтелектуальної діяльності, наслідком від чого інноваційна активність виробничої сфери України залишається поки украй|надто| низькою. Більш того|більше того|, практика свідчить, що як в цілому|загалом| по країні, так і окремим її регіонам, деякі важливі показники мають тенденції до зниження.

Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. Питома вага підприємств, що займались інноваційною діяльністю зменшилась з 18% у 2000 р. до 13,2% у 2008 р. Із них витрачали кошти: на дослідження і розробки – 3,4% (2000 р. – 4,6, 2005 р. – 3,2%), на придбання нових технологій – 1,0% (2005 р – 1,1%).

Із загального обсягу витрат на інноваційну діяльність на дослідження і розробки у 2007 р. витрачено всього 9,1% ( 2000 р. – 15,1%, 2005 р. -10,6%)., на придбання зовнішніх знань ( нових технологій, у т.ч. виключних майнових прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, які придбано у зв’язку з проведенням підприємством інновацій, інжинірингових, консалтингових послуг) – 3,0% ( у 2005 р. – 4,2%) [10].

Недостатня активність в Україні конкурентних переваг, які базуються на використанні високотехнологічних розробок, призводить до значної ризиковості капітальних вкладень у цю сферу, що гальмує відповідне спрямування грошових потоків. За розрахунками науковців, в Україні 75% інвестицій спрямовується у III уклад і тільки 20% і 4,5% у IV і V технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння і модернізація) теж домінує III технологічний уклад – 83%, і тільки 10% припадає на IV [ 11,12]

Це підтверджується наступними даними: кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації зменшилась з 14,8 % у 2000 р. до 11,5% у 2007 р., з них впроваджували нові технологічні процеси – 5,0% (у 2000 р. – 4,1%), освоювали виробництво нових видів продукції – 5,5% ( 13,7), із них нових видів техніки – 1,7% (2,0%) [10].

Таке становище стало наслідком суттєвих змін в характерах і обсягах фінансування науково-технологічної сфери діяльності.

Так, загальний обсяг фінансування наукових досліджень і розробок у 2007 р. становив 0,86% у сукупному ВВП (1990 р. 3,1%, 2000 р. – 1,2%, 2006 р. – 0,96%). Частка коштів державного бюджету, що направляється на науку, у сукупному ВВП у 2007 р. склала 0,39% ( 2003-2005 рр. – 0,4 – 0,42%).

Дещо збільшився обсяг фінансування за рахунок держбюджету і місцевих бюджетів:

на наукові і науково-технічні роботи: 2007 р. – 46,2% ( 2000 р. – 30,0, 2005 р. – 34.2%), власні кошти склали – 8,5% (2000 р. – 3,0%, 20005 р. – 6,5%);

– на інноваційну діяльність: 2007 р. – 1,4% ( 2000 р. – 0,5, 2005 р. – 0,8%).

В той же час, зменшився обсяг фінансування за власні кошти: 2007 р – 73,7% (2000 р. – 79,6, 2005 р. – 87,7%) [10].

Взагалі, тільки 3,9% від загальної кількості інноваційно активних підприємств фінансуються за рахунок держбюджету і місцевих бюджетів

Це призвело до того, що в промисловому комплексі України домінують виробництва третього та четвертого технологічних укладів (важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, суднобудування, кольорова металургія, органічна та неорганічна хімія), частка яких разом становить від 75 до 94%. П’ятий уклад (комп’ютеризація, інформатизація, сучасні галузі електротехнічної промисловості і приладобудування, авіаційна, медична, хімічна, фармацевтична промисловість) не перевищує 6-10%, шостий (мікробіологічна промисловість, наукоємна і високотехнологічна медична техніка, види діяльності, засновані на біотехнологіях, генній інженерії) — 0,6 – 1% [13,14,15].

Цей факт також підтверджують оцінки авторитетних міжнародних експертів [ 3,4,5,6,7,8 ]. За їх оцінками рейтинг української економіки в цілому є доволі низьким, а саме:

ü за рейтингом глобальної конкурентоспроможності(GCI rank)), згідно доповіді Всесвітнього економічного форуму “The Global Competitiveness Report 2008 -2009” (станом на 08.10.2008 р.), Україна займає 72 місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності економік (у 2007 р. – 73);

ü за рейтингом конкурентоспроможності, згідно розрахункам Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne) “World Competitiveness Yearbook – 2007”, серед 55 прорейтингованих країн Україна посідала у 2008 р. – 48-е місце ( 2007 р. – |відкочувала| 54).

За даними IMD-Lausanne, найбільшого удару по рейтингу України завдали такі чинники,|фактори| як різке зростання|зріст| інфляції, мала частка|частина| ВВП на душу населення, велика енергоємність виробництва.

ü за рейтингом у сфері інновацій – на 73-75 місці, ділячи його із Пакистаном і Єгиптом;

ü згідно індексу мережевої готовності – на 75 місці (Росія – на 70-му);

ü за рейтингом глобалізації – 42-е місце (рік тому – 39-е). При цьому, Україна увійшла до десятки найбільш глобалізованих країн за одним критерієм – “членство у міжнародних організаціях”.

Варто відзначити, що за останній рік Україна також опустилася в рейтингу по: ефективності економіки ( із 43| на 50 місце), ефективності| урядових структур ( із 48 на 52), ефективності бізнесу ( с| 46 на 52 місце).

Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країну неконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільнення інноваційної діяльності. На думку українських вчених [9] пояснюєть­ся це як об’єктивною тенденцією до затухання інноваційних процесів без належної інвестиційної підтримки внаслідок ви­користання науково-технологічних надбань попередніх років, так і суб’єктивним чинником – відмовою економічних суб’єк­тів від декларування (справжніх чи фіктивних) інноваційних продуктів, оскільки через відсутність інноваційних пільг це дек­ларування має сенс лише для спеціалізованих структур на зразок технопарків. Слід також наголосити на тому, що знач­на частка інновацій, як і інвестицій, здійснювалася у галузях, які мають невисоку інноваційну спрямованість. [ 9].

Це свідчить про відсутність формування у виробничому секторі передумов активізації інноваційної діяльності, реалізація яких залежатиме як від сприятливості макроекономічної кон’юнктури, так і від виваженості державної політики.

Висновки

1. Інно­вації так і не стали засобом підвищення конкурентоспромож­ності. Оцінка вартості інтелектуальних благ відбувається на деформованому ринку, відірвано від потенційного економіч­ного ефекту від впровадження інновації. Це викривляє сти­мули для удосконалення виробництва інтелектуального про­дукту – основи інновації.

2. Підсумки інвестиційного та інноваційного розвитку України останніх років засвідчують підвищення ролі цілеспрямованої державної політики, орієнтованої на підтрим­ку цілісності інноваційного процесу – від наукової розробки до інвестування масового виробництва.

3. Тенденції інноваційної діяльності останніх років засвідчують необхідність державної підтримки фінансової політики у ви­робничій сфері та спрямування ії у річище стратегічних струк­турних пріоритетів на формування сучасних чинників конку­рентоспроможності національної економіки.

4. Рівень використання інновацій вкрай незадовільний. В Україні проблема конкурентоспроможності вітчизняної продукції є значно гостріша, ніж у промислово розвинених державах. Про це свідчать, зокрема, результати аналізу статистичних даних Держкомстату України й ООН, виконаного фахівцями Інституту прогнозування НАН України. Нині Україна має низький рівень конкурентоспроможності машинно-технічної та іншої наукомісткої продукції (тільки в 1,8 % створених зразків їхній технічний рівень перевищує світовий); незначні розміри експортного потенціалу (експорт продукції, що припадає на душу населення в Україні, становить 0,2-0,3 тис. дол. США, у той час як у розвинених країнах — 2,0-5,6 тис. дол.); низький рівень “інтелектуалізації” експорту (у структурі експорту України більш ніж 80 % становлять сировина і напівфабрикати).

5. Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду у вирішенні завдань щодо досягнення конкурентоспроможності виробництва свідчить, що ця проблема за своєю важливістю і складністю належить до національних проблем, які повинні вирішуватися на всіх рівнях управління економікою і насамперед, — на державному.

Однак, в Україні дотепер не здійснюються на національному рівні будь-які спеціальні заходи для вирішення цієї проблеми. Немає закону, що регламентував би правові основи щодо підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і послуг на різних рівнях управління. Більше того, Україна не має не тільки спеціального закону про конкурентоспроможність, а навіть концепції державної політики щодо забезпечення конкурентоспроможності і відповідної програми уряду, які визначали б основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи її здійснення, а також необхідність створення відповідної законодавчої та інституційно-організаційної бази державної підтримки і стимулювання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції (послуг).

6. Відносно невисокий рівень витрат на НДДКР національних товаровиробників говорить про обмеженість попиту на наукові розробки з боку реального сектору економіки, унаслідок чого інноваційні процеси протікають у досить обмежених масштабах. За результатами аналізу статистичних даних Держкомстату України, виконаного фахівцями Інституту прогнозування НАН України[†] в економіках високорозвинених країн співвідношення коштів держави і бізнесу у фінансуванні науки складає співвідношення 1-2 та 9-8 відповідно. У фінансуванні технічних наук перевага надається фінансовому забезпеченню наукового обслуговування виробництва машин та устаткування, приладобудування, електроніці. Біля 40% витрат спрямовується на створення ресурсозберігаючих технологій. Така політика фінансування створення нових знань у сфері науково-технічної діяльності забезпечує формування пріоритетних науково-технічних розробок та їх трансформацію у інноваційне використання у майбутньому.

Використані джерела

1. Інноваційна спрямованість інвестицій. //Ел. доступ.—

http://ukrref.com.ua/index.php?id=MTc2Nw==&g=4

2. Юрій Полунєєв. Зубожіння політикуму як чинник неконкурен-тоспроможності країни. // Дзеркало тижня. — № 39 (567) 8 — 14 жовтня 2005. — //Ел. дост. http://www.dt.ua/1000/1030/51450/

3. Всесвітній економічний форум “The Global Competitiveness Report 2007-2008”. //Ел. доступ.

(http://rpl.net.ua/2007/10/31/ukranska_konkurentospromozhnst_na_73_msc_u_svt.html

4. Розрахунки Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne) – World Competitiveness Yearbook-2007.// Ел. Доступ.

http://www.imd.ch/research/publications/wcy/upload/scoreboard.pdf;

http://www.imd.ch/research/publications/wcy/upload/Overall_ranking_5_years.pdf

http://www.imd.ch/research/publications/wcy/upload/criteria.pdf.

5. Конкурентоспособность РФ недооценили //Ел. доступ.

www.finmarket.ru/z/nws/hn.asp?id=841345

6. //Ел. доступ. //rating.rbc.ru/article.shtml?2007/06/04/31506802).

7. //Ел. доступ. rating.rbc.ru/article.shtml?2007/05/22/31488936;

http://rating.rbc.ru/articles/2008/10/09/32159490_tbl.shtml?2008/10/09/32159460

8. Розрахунки журналу “Foreign Policy” //”Рейтинг глобалізації” //www.podrobnosti.ua/print/society/2007/10/30/468962.html).

9. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації //Я.А. Жаліло, Я.Б. Базі люк, Я.В. Белінська та інш.; За ред.. Я.А. Жаліла. –К.; НІСД, 2005. — С. 332

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. / Держкомстат України. За відповідні роки.

11. Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації // Нац. безпека і оборона. № 7. – 2004, – С.10.

12. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації //Я.А. Жаліло, Я.Б. Базі люк, Я.В. Белінська та інш.; За ред.. Я.А. Жаліла. –К.; НІСД, 2005. — С. 330

13. Клюєв А. Тільки переведення економіки на інноваційний режим є гарантією сталого розвитку держави // Урядовий кур’єр. 28 квітня.— 2004.

14. Семиноженко В. Україна в координатах постіндустріального світу /

День. 14 жовтня. — 2004. //Ел. доступ. http://dialogs.org.ua/ru/material/full/5/1888.

15. Пирожков С.І. Моделі і сценарії структурно-інноваційної перебудови економіки України /Інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку національної економіки: Зб. наук. пр. /ОІЕ НАН України, відп. ред. Сухоруков А.І. — К., 2004. — С. 45.

Табл. 1.

Рейтинг конкурентоспроможності економіки України за 2006-2008 рр.

Р О К И
2008 2007 2006
Глобальної конкурентоспроможності , за версією Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) 72 73 78
Глобальної конкурентоспроможності, за версією Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne) 48 54
у тому числі:
у сфері інновацій 66 73-75
мережевої готовності 75
глобалізації 42 39
ефективності економіки 58 50 43
ефективності| урядових структур 86 52 48
ефективності бізнесу 52 46

[*] Аналітична записка ДУ “Інститут економіки та прогнозування” від 08.10.2008 р. №135-13/892

[†] Аналітична записка ДУ “Інститут економіки та прогнозування” від 08.10.2008 р. №135-13/892

image_pdfimage_print
Розвиток інноваційної діяльності в Україні як умова забезпечення конкурентоспроможності економіки