Сергій Петренко,
науковий співробітник
НДІ інтелектуальної власності

Електронно-обчислювальна машина або, простіше кажучи, комп’ютер є невід’ємною складовою сучасного життя. Проте, за своєю суттю, комп’ютер без необхідних комп’ютерних програм (далі — КП) — це “купа заліза”, ні на що не здатна.

Саме комп’ютерні програми забезпечують можливість продуктивного діалогу між машиною і людиною, що і визначає обсяг можливих прибутків від реалізації КП. З іншого боку, КП без комп’ютера — перелік ні на що не придатних команд, інструкцій, кодів тощо.

У зв’язку зі специфікою сучасних інформаційних технологій саме КП, на відміну від комп’ютера (чи так званих “апаратних засобів”) є найбільш вразливими щодо неправомірного використання, крадіжок. Тому логічно, що, з одного боку, є безліч випадків незаконного привласнення та використання КП без дозволу осіб, які мають на них авторське право, тобто піратства, а з іншого — численні спроби виробників КП захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

Необхідність у захисті прав на КП виникла разом з їх появою. Аби зрозуміти підходи до правового захисту КП тих часів, варто брати до уваги ту обставину, що КП не були легко доступними через обмежену кількість комп’ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації.

Окрім того, компанії, що виробляли комп’ютери, створювали і програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп’ютером і не було уніфікованим [1]. Це давало змогу виробникам легко контролювати розповсюдження своїх КП та, деякою мірою, монополізувати їхній сервісний супровід. Прикладів порушення прав власності на КП практично не існувало. Найсучасніші та найперспективніші розробки КП могли стати хіба що об’єктами промислового шпигунства.

У США інтереси виробників КП захищалися тоді законодавством про комерційну таємницю та положеннями договірного права [2].

Ситуація суттєво змінилася з появою наприкінці сімдесятих років персональних комп’ютерів (далі — ПК). Тепер вони стали доступними не лише для великих фірм, а й для представників малого та середнього бізнесу і для приватних осіб.

Невдовзі операційні системи та прикладне програмне забезпечення для ПК почали створюватися не тільки виробниками комп’ютерів, як раніше, а й різноманітними незалежними компаніями, такими як Microsoft Corporation, Digital Reach Ink, Lotus Development corporation тощо. Як наслідок зросла конкуренція у сфері виробництва КП, що призвело до зниження цін на них [1].

За цих умов зріс рівень піратства, зменшилася зацікавленість у розробках та просуванні на ринок КП, бо вони перестали приносити очікувані прибутки. Виникла нагальна потреба в запровадженні ефективної системи захисту прав на КП.

У більшості держав внаслідок перегляду чинних на той час правових підходів щодо захисту КП їх було віднесено до об’єктів авторського права. Перший законодавчий прецедент мав місце на Філіппінах, де в результаті реформи авторського права КП зачислили до категорії наукових творів, що охороняються.

США першими, серед індустріально розвинених країн 1980 р. затвердили спеціальні норми щодо захисту програмного забезпечення. Було ухвалено Закон про авторське право на комп’ютерні програми. Приклад підтримали: Австралія 1984 р.; Франція, ФРН, Японія, Великобританія 1985 р.; Іспанія 1987 р.; Канада 1988 р.; Китай 1990 р. [3].

За статистичними даними Business Software Alliance (далі — BSA), який об’єднує провідних виробників КП, проблема піратства набула міжнародного характеру, а географія держав, де мають місце факти піратства стосовно КП, дуже розлога. Серед них є і економічно розвинені країни — розробники левової частки світового ринку КП (США, Канада, Японія), і країни, економіка яких розвивається (Китай, Росія, Україна, Малайзія тощо).

Для ефективного правового регулювання відносин щодо створення та використання КП необхідно здійснювати правовий захист не лише на національному рівні, а й на міжнародному шляхом укладення відповідних конвенцій, угод.

Зараз на міжнародному рівні охорона КП здійснюється нормами авторського права. Це закріплено в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20 грудня 1996 р., у Директиві Європейського співтовариства про правову охорону комп’ютерних програм від 14 травня 1991 р., в Угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності [4]. Авторське право — це сукупність норм, що сприяють частині людства безпосередньо створювати нематеріальні блага.

Використання норм авторського права дає виняткову змогу особі, що його має, контролювати копіювання, розпродаж своїх КП і тим самим гарантувати собі відповідні фінансові надходження [1]. Така охорона є досить простою, доступною і охоплює всі конкретні КП.

У більшості країн правова охорона виникає внаслідок створення КП незалежно від їх реєстрації або виконання інших формальностей (згідно з нормами Бернської конвенції). Але в деяких країнах реєстрація КП все ж існує, хоча і не має правомочного характеру. Наприклад, у Франції КП можна зареєструвати в Асоціації інженерів і вчених Франції. Закон США про авторське право до 1989 р. — року приєднання США до Бернської конвенції, містив вимоги щодо реєстрації і депонування примірників КП.

Як зазначалося, згадані реєстрація і депонування не є умовою виникнення правової охорони твору, але вони дають право на судовий захист (право на подання позову до суду за порушення авторських прав). Окрім того, у разі судового процесу чи спірності питання матриці депонованих творів виступають як докази, що не потребують доведення і здатні визначити, чи маємо ми справу з оригіналом, чи з копією, чи з підробкою.

На думку автора, сьогодні, за широкого застосування нових цифрових технологій, впровадження депонування та реєстрації є необхідним засобом у правовому захисті КП в Україні.

Термін правової охорони КП в більшості країн збігається з термінами правової охорони інших об’єктів авторського права, а за умови приєднання до Угоди TRIPS [5] ще й регламентується ст. 12 цієї Угоди.

Як відомо, КП, на відміну від інших творів науки, літератури, мистецтва, що мають вічну цінність, дуже швидко “морально” старіють. Уже за 15 років після створення певна КП навряд чи буде актуальною і тому навряд чи буде приносити прибуток її творцю.

Де зараз використовують дуже поширені в державах СНД наприкінці 80-х текстові комп’ютерні редактори “Лексикон”, “Твір”, “Слово и Дело”? Або візьмемо операційну систему MS Windows 95, створену 1995 р. Сьогодні на терені колишнього Союзу її використовують здебільшого представники малозабезпечених верств населення, котрі мають через брак фінансів морально застарілі ПК і тому не можуть користуватися сучасними, більш досконалими КП.

З точки зору одержання можливого економічного зиску 20 років для правової охорони КП цілком достатньо. Обмеження терміну правової охорони КП дасть змогу надати їм статус спільного надбання людства. Це суттєво здешевить процес навчання легальних користувачів ПК і розширить їх коло, що, в свою чергу, сприятиме подальшому науково-технічному розвитку суспільства (за аналогією з патентним правом на винаходи). Така правова політика стане ефективною рекламою фірмам-розробникам КП, заохотить потенційних користувачів прогресивних КП і як наслідок збільшить їхні прибутки.

Слід зазначити, що у зв’язку зі специфікою КП, рівнем сучасного розвитку інформаційних технологій норми авторського права не можуть захистити, наприклад, від запозичення логічних принципів, реалізованих у цих програмах, архітектури побудови програми тощо. Окрім того, об’єктом авторського права може стати не будь-який твір, а лише той, який має такі встановлені законом ознаки, як творчий характер і виявлення в об’єктивній формі. Тобто твір має бути результатом творчої праці автора [6].

Той факт, що КП пишуться, згідно з їхніми алгоритмами, на одній з мов програмування рядок за рядком, став одним з головних критеріїв зачислення їх, за Бернською конвенцією, до літературних творів. Цей крок був цілком логічним. Певна КП тих часів створювалась, як правило, одним автором, за його творчим задумом і, безумовно, віддзеркалювала його індивідуальність. Проте, як відомо, КП суттєво відрізняється від літературного твору за своїми функцією, дією та призначенням.

Тепер КП створюють сотні людей, кожен з яких в межах службового завдання працює над конкретним незначним її фрагментом. Окрім того, програми для сучасних операційних систем — це вимоги чіткої відповідності стандартним процедурам та інструкціям, де майже немає місця творчості і вияву індивідуальності автора.

Сучасні тенденції у царині програмування свідчать про перехід від власне мов програмування (Basic, Fortran, Paskal, C+ тощo) до візуальних засобів програмування (Visual Basic, Visual C++, Delphi тощo). Візуальні засоби програмування дають автору можливість не тільки записувати програму рядок за рядком, а й використовувати для її створення елементи конструювання з готових блоків та форм.

Звертаючись до патентного права, слід зазначити, що КП має здебільшого таку форму об’єкта інтелектуальної власності — винаходу, як СПОСІБ (наявність дії або сукупності дій, порядок виконання дій у часі, умови виконання дій, режим), і це слід враховувати, розробляючи законодавство щодо охорони прав на КП.

З іншого боку, аналізуючи перелік об’єктів авторського права, можна зробити висновок, що кожен з них створено людиною, безпосередньо сприймається людиною ж через органи відчуття, породжуючи при цьому певні асоціації. Тобто кінцевим користувачем об’єкта авторського права є людина. Що ж до КП, то лише вони серед усіх об’єктів авторського права не підпадають під наведені ознаки. По суті, кінцевим користувачем КП у їхньому завершеному вигляді (об’єктному коді) є комп’ютер. КП у об’єктному коді не сприймаються через органи відчуття з породженням певних асоціацій навіть їхнім автором, хоча це можливо на певних проміжних етапах їх створення.

Зазначене свідчить, що на тепер правовий захист КП як результату інтелектуальної діяльності людини лише авторським правом — недостатній, а зачислення КП до літературних творів — не є коректним.

У багатьох країнах застосовується системний підхід щодо охорони комп’ютерних програм, який включає, окрім норм авторського права, ще й норми патентного права, договірне право, законодавство про недобросовісну конкуренцію, про комерційну таємницю тощо. Мали місце і спроби створити спеціальну правову систему охорони комп’ютерних програм [7].

В Японії, наприклад, розроблено, але поки що не введено в дію проект спеціальних засобів охорони КП. У Франції запропоновано своєрідну стосовно авторсько-правової системи охорону комп’ютерних програм, яка поєднує норми авторського і патентного права з перевагою останнього.

У літературі висловлювалися пропозиції щодо правової охорони КП через залучення законодавства про комерційну таємницю та антимонопольного законодавства [8].

Зараз практично всі розвинені країни, здійснюючи захист комп’ютерних програм, використовують, за необхідності, й норми патентного права. Водночас у законодавствах Великобританії, Італії, Німеччини, скандинавських країн, а також у Європейській патентній конвенції зазначено, що комп’ютерні програми непатентоздатні як такі [4]. Саме про це говорить стаття 52 Європейської патентної конвенції. Більш прогресивними у цьому сенсі є патентні законодавства США, Канади, Японії, Австралії, Греції, Франції та інших країн, які дозволяють розглядати по суті заявку на патент у разі, якщо винахід має в собі комп’ютерну програму і відповідає вимогам патентоздатності (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність).

Застосування гнучкого підходу до патентування комп’ютерних програм можна проілюструвати на прикладі США. Якщо комп’ютерну програму записано в реальному середовищі, наприклад, на дискеті, то вона може бути патентоздатним об’єктом, згідно з Патентним законом США (The patent law of USA) [9], зокрема, §101, і щодо неї має проводитися відповідна експертиза (§101 і §103).

Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов’язаних з комп’ютерними програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії (1992 р.), Канади (1993 р.), Японії (1996 р.) [4]. До речі, в США на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування КП [4].

Зручність користування КП є невід’ємною особливістю їхньої унікальності, що покладено в основу “ринкової” схеми правового захисту КП від неправомірного їх використання, розробленої колективом юристів під керівництвом Памели Семюельсон. Автори розробки вважають, що цінним є те, що виконує інтелектуальна власність, а не те, чим вона є [10].

Цінністю КП вважається унікальний перелік завдань, які виконуються в результаті дій користувача або зовнішніх програм, та її “поведінка” з користувачем. На жаль, у жодному зі згаданих типів правової охорони не враховується саме ця, головна “робота” КП.

Відтворення функціональних можливостей чужих КП за короткий термін без порушення міжнародних угод та національного законодавства з інтелектуальної власності стає занадто легкою справою через:

  • майже необмежені можливості копіювання КП,
  • сучасний рівень розвитку мереж, наприклад, Інтернет,
  • впровадження нових технологій створення програм (приміром, об’єктно-орієнтоване програмування) та їх декомпіляції.

    У результаті автори КП не отримують винагороди за їхню “унікальність”, тому що не мають “запасу часу”, протягом якого результат їхньої інтелектуальної праці не встигли б відтворити сторонні особи, і ринок ще не наповнився підробками.

    Ідея “ринкової” схеми полягає в тому, що автор впродовж 1-2 років має виключне право на економічну цінність КП. По закінченні цього терміну від автора за обґрунтовану винагороду (ціну) можуть запросити дозволу на використання КП інші. Ціну, за аналогією з патентами, визначатиме ринок [11].

    Зміна фізичних умов передачі інформації, що стало невідпорним фактом останнього десятиріччя, неухильно впливає на утворення інформаційної економіки нового типу. Ці зміни має віддзеркалювати адекватне правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі використання КП.

    Безумовно, який би інститут правової охорони КП не використовувався, її рушійна сила — економічне питання. Але й виробники КП, і представники царини правового захисту інтелектуальної власності повинні розуміти, що великих коштів за наявної системи захисту КП не дістати, а всіх фінансових збитків не відшкодувати.

    Доцільним, на думку автора, є вже вторований провідними фірмами шлях, який базується на договірних відносинах між власником і покупцем КП з жорстким захистом прав власника. При цьому на ринку продаються фактично не самі КП, а послуги (навчання, сервісне обслуговування, розробка під конкретне замовлення тощо), і саме вони потребують ефективного правового захисту.

    Рівень піратства в тій чи іншій державі обумовлено такими факторами, як: економічна ситуація в державі; інтелектуальний рівень нації; відсоток населення, який користується комп’ютером і має доступ до мережі Internet; виробнича база з виготовлення піратської продукції; ефективна, узгоджена діяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Збитки ж від піратства складаються з неотриманих податків та прибутків, а також з фінансових результатів від економічних санкцій світового співтовариства.

    За останні роки у всіх регіонах світу спостерігається зниження рівня піратства у царині КП (рис. 1а). Що стосується збитків від піратства, то по всіх регіонах, окрім Азійсько-тихоокеанського, вони теж зменшуються (рис. 1б). Проте, на думку аналітиків BSA [12], причина зменшення збитків полягає, насамперед, у зниженні вартості КП та ненасиченості ринку новими КП.

    Аналогічні тенденції зниження рівня піратства та втрат від нього мають місце і в окремих державах Східної Європи (рис. 2).

    Рівень піратства не завжди адекватний рівню збитків від нього. Наприклад, у Північній Америці рівень піратства за останні роки не зазнав суттєвих змін, але збитки від нього значно зменшилися. Щодо Польщі та України, то перша мала 2001 року один з найнижчих рівнів піратства у Східній Європі, тоді як Україна — один з найвищих. Проте збитки від піратства у Польщі 2001 року були більшими, ніж в Україні. Окрім того, незважаючи на зниження рівня піратства КП в Україні за останні шість років, рівень збитків від нього майже не змінився.

    Очевидно слід провести спеціальні дослідження щодо впливу тих чи інших факторів на рівні піратства та збитків від нього. Результати таких досліджень треба враховувати як за змін та доповнень до законодавства, так і за розробки ефективної системи правового захисту КП.

    Здійснюючи подібний науково-правовий пошук, безумовно, треба спиратися на міжнародний досвід. Але при цьому не слід забувати і про те, що кожний крок у правовому полі нашої держави має призводити до наукового та культурного збагачення нації, зміцнення державності. Кожна країна має захищати свої національні інтереси (згадаймо США).

    Висновки та рекомендації

    Зачислення КП до літературних творів, за Бернською конвенцією, не є коректним.

  • Система захисту КП лише нормами авторського права не є достатньою.
  • Слід розробити концептуальні підходи для захисту КП нормами патентного права.
  • Термін захисту майнових прав авторів КП потребує перегляду щодо його зменшення.

    Література:

    1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. — Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. В.С. Дроб’язко. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. — 460 с.
    2. Johnson M.E. The uncertain future of computer software users’ rights in the aftermath of MAI Systems // Duke law journal. — 1994. — Vol. 44. — N
    3. В. Черячукин Правовая охрана компьютерных программ за рубежом // ИС. Промышленная собственность — 2002. — № 2. — С. 69-79.
    4. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. — Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. — Т. 2: авторське право і суміжні права / С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. Г.І. Миронюка, В.С. Дроб’язка. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. — 460 с.
    5. Захист прав інтелектуальної власності в контексті вступу до СОТ / навч. посібник за ред. П’ятницького В.Т. — К.: UEPLAC, K.I.C., УАЗТ, — 80 с.
    6. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с.
    7. Энтин П.М. Правовая охрана математического обеспечения ЭВМ. — М.: 1989. — С. 33-36.8. Zimmerman D. Global limits on “Look and Feel”: defining the scope of software copyright protection by international agreement // Columbia journal of transnational law. — 1996. — Vol. 34. — N2. — p. 508.
    9. www.etcheverry.com
    10. Э. Дайсон Будущее из прошлого. Интеллектуальная собственность в Сети // www.computerra.ru — 24.02.1997 г.
    11. Памела Сэмюэльсон, Дж.Х.Райхман, Митчелл Капор, Рэнделл Е. Девис, “A manifesto concerning the legal protection of computer programs” (“Манифест о правовой защите компьютерных программ”) // Columbia Law Review. — 1994. — Vol. 94.
    12. www.bsa.org

    Опубліковано у журналі «Інтелектуальний капітал» № 5’2002. – С. 17-24.

image_pdfimage_print
Правові підходи щодо захисту комп’ютерних програм