Борис Прахов,
завідувач сектору патентного права НДІ інтелектуальної власності,
кандидат юридичних наук

Участь держави в патентно-правових відносинах має свою специфіку: це і опосередкована, і безпосередня участь. Опосередковано держава бере участь у патентних відносинах у процесі виконання своєї економічної функції, а саме: під час втілення державної патентної політики. Водночас держава є і безпосереднім учасником (суб’єктам) патентних відносин.

Цілком очевидно, що кожна країна мусить враховувати свою специфіку, регулюючи такий складний різновид правовідносин, як патентно-правові. На сьогодні в Україні вкрай необхідно створити і впровадити такі норми права і такий механізм регулювання патентно-правових відносин, які б дали змогу активізувати якомога більше економічних процесів, захистити права певної групи підприємств (і насамперед підприємств оборонного комплексу), зупинити безповоротні втрати вітчизняних винаходів. Необхідно встановити жорсткий державний контроль над процесами передачі прав, а подеколи і заборонити таку передачу. Становлення в Україні цивілізованих стосунків у сфері промислової власності може і повинно спиратися як на власний, так і на зарубіжний досвід формування правовідносин у цій царині.

1. Світова практика регулювання патентно-правових відносин

Стимулювання інноваційної діяльності

Чільне місце в державних програмах розвинених країн щодо стимулювання інноваційної діяльності, заохочення дрібних і середніх дослідницьких фірм та незалежних винахідників посідають питання державної допомоги в організації і проведенні науково-дослідних робіт, а також інноваційних проектів НДДКР. Ця допомога реалізується за декількома напрямками, головні з яких — проведення наукових досліджень на замовлення державних органів з прямим державним фінансуванням затрат на них, надання дотацій і різноманітних субсидій та позик, створення ризикових (венчурних) фондів для фінансування інновацій.

У США такі програми зі стимулювання інноваційної діяльності реалізуються насамперед через ефективну кредитну політику фінансування науки і техніки. Відповідно до Закону США про податки, ставку податку на кредити, запитувані для фінансування досліджень і розробок, зменшено з 25% до 20%. Державна допомога на розвиток науки і техніки у Сполучених Штатах грунтується на добре відпрацьованій системі договорів.

При цьому найбільшим замовником на проведення наукових розробок є Міністерство оборони США, яке бере на себе фінансування цілого циклу НДДКР. Найпоширенішою формою договору є “фіксований за цінами” договір стимулювання, який передбачає: видатки на проведення наукових досліджень і розробок; частку прибутку, одержувану науковим центром за результатами робіт, або розмір премії, виплачуваної державою за виконану розробку; максимальну вартість договірної продукції; пайку участі підприємства і держави у прибутках. З 1986 р. у США реалізується державна програма ВІР, скерована на розширення НДДКР, стимулювання винахідництва і прискорення впровадження науково-технічних досягнень на дрібних підприємствах.

Побутують також різноманітні форми взаємодії університетської науки з виробництвом, а саме: партнерство університетів і фірм; консорціуми для здійснення довготривалих цільових досліджень; об’єднання, створювані університетами і компаніями для надання наукових послуг; промислово-університетські кооперативні наукові центри, створювані за участі національного наукового фонду США і за його фінансової підтримки; наукові і високотехнологічні агломерації (технополіси), які забезпечують максимальне зближення науково-дослідної і матеріальної баз. Такі організаційні форми забезпечують університетам їхні законні права на володіння патентами, а причетні компанії у разі доведення результатів розробки певної теми до патентування дістають переважне право на купівлю ліцензії на пільгових умовах.

У Франції, Великобританії, ФРН і Японії передбачається субсидування з державного бюджету цільових державних програм, які діють у ключових галузях економіки. До того ж у Франції і Японії, а також у Швеції, визнано доцільним створення таких державних структур, які б надавали винахідникові субсидії на всіх етапах інноваційного процесу, аж до збуту продукції на ринку. Уряд ФРН допомагає проводити дослідження переважно дрібним і середнім фірмам у вигляді часткової оплати праці дослідницького персоналу — в середньому близько 40% відповідного фонду заробітної платні, а також через пряме фінансування близько 30-40% кошторисних затрат на розробки, які здійснюються за державними замовленнями. Поза тим, існує досить поширена практика надання безвідплатних позик, які сягають 50% затрат на впровадження новацій.

Державна система стимулювання винахідницької діяльності в Австрії базується на фінансовому забезпеченні інноваційних завдань численними спеціальними державними фондами із залученням приватних банків.

А, скажімо, у Великобританії ще і широко застосовується система конкурсів, що їх практикують міністерства техніки, торгівлі і промисловості, з метою фінансування розробок найперспективніших новаторських ідей.

Патентна політика промислово розвинених держав

Ускладнення промислової продукції внаслідок впровадження у виробництво інновацій потребує комплексних технологій, для чого часто-густо залучаються охоронні документи декількох компаній. Тому замість купівлі ліцензій відбувається перехресне ліцензування, і негативні прояви конкуренції нейтралізуються кооперацією компаній, які належно і надійно охороняють свою інтелектуальну власність.

У Сполучених Штатах Америки державна фінансова допомога надається і невеликим компаніям для заохочення патентної діяльності. За рахунок бюджетних коштів оплачується близько 50% усіх видатків, пов’язаних з одержанням охоронних документів.

Відповідно до норм публічного права, Закону Бей-Доула (Bayh-Dole Act) від 1980 р. і різних урядових постанов, фірми та організації дістали право власності на винаходи, які з’явилися завдяки фінансовій допомозі федеральних органів. Неабияке значення для патентної активізації має встановлення пільгової системи сплати мита з огляду на вагомість винаходу і статус винахідника. 31 липня 1987 року в США почали діяти поправки до Патентного Закону (35 U.S.), які запровадили 50%-ве зниження мита для незалежних винахідників, некомерційних організацій і малих фірм. Така політика скеровувалася на забезпечення передачі технологій із суспільного сектору економіки до приватного.

Поряд із самостійним використанням прав, що випливають з володіння патентом, і наданням ліцензій у США практикується використання патентних прав через створення так званих патентних пулів. Патентний пул — це об’єднання патентів, які належать двом або більше патентовласникам, з метою їхнього використання. Існує декілька видів патентних пулів: придбання фізичною або юридичною особами патентів у кількох патентовласників за відсутності між ними угоди про спільне використання цих об’єктів промислової власності (ОПВ); заснування групою осіб (зазвичай, це юридичні особи) холдингової компанії спеціально для спільного володіння і використання ОПВ, які раніше належали кожному члену цієї групи; об’єднання двох і більше підприємців або фірм з метою використання ОПВ, що перебувають у їхньому спільному чи окремому володінні. Патентні пули загалом американське правосуддя не вважає неправомірними. Проте деякі патентні пули було визнано такими, що порушують норми антитрестового права.

У Японії патентна політика держави і приватного сектору зазнавала змін. На першому етапі уряд підтримував укладання ліцензійних угод, спрямованих на освоєння винаходів і ноу-хау, а згодом він почав заохочувати патентування вітчизняних винаходів, що дало змогу перейти до політики “стратегічного застосування патентів”.

Податкові та інші пільги

Одним з основних механізмів для заохочення і розвитку інноваційних процесів, а також для закріплення виняткових прав на створені винаходи у США є податкова політика, яка приділяє велику увагу стимулюванню інвестицій у так звані “підприємницькі зони”, де планується запровадити пільгове оподаткування.

Положення, які надають податкові пільги для інноваційної діяльності підприємств, містяться в законодавствах багатьох країн.

Так, у Франції існує комплексна система заохочення і впровадження результатів науково-дослідних робіт. Для стимулювання інновацій надаються безвідплатні дотації, кредитні гарантії і податкові пільги, які координує Міністерство фінансів. У країні діє три акціонерних товариства з ризиковим капіталом — їх створення держава стимулювала через податкові пільги та відкриття бірж для малих і середніх підприємств. Має місце також регіональна мережа впроваджувальних центрів і організацій, трансферних центрів з передачі технологій.

Механізм реалізації інноваційної політики в Японії дещо відрізняється від практики інших держав. Після визначення пріоритетного напрямку досліджень Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП) пропонує усім потужним корпораціям відповідного профілю взяти участь у реалізації програми. Потому вона віддає в розпорядження корпорацій, які зголосилися, свої наукові лабораторії і залучає до роботи провідних учених та фахівців з університетів. Результати досліджень і розробок доводяться до відома всіх зацікавлених компаній. На цей час уряд Японії орієнтується на широке фінансування фундаментальних досліджень з держбюджету. Діяльність венчурного капіталу регулюється державою. Взаємодія з концернами-гігантами здійснюється через субпідрядну систему. При цьому Японія створила сприятливий податковий і митний режими для винахідників. Так, податкові пільги стимулюють передусім капіталовкладення в енергозаощаджувальне устаткування і заміну обладнання, яке руйнує озоновий шар (на таке обладнання дозволено осібну амортизацію); у продаж патентів, ліцензій за кордон; у щорічне збільшення видатків на НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).

У Китаї встановлено таку систему оподаткування доходів, одержуваних від оборудок з передачі технологій, яка сприяє подальшому розвитку цього процесу: університети, науково-дослідні організації, неприбуткові інститути звільняються від сплати податків на 3 роки. Поза тим, від сплати податків звільняються також державні або колективні власники технологій, якщо їхній річний дохід не перевищує 100000 юанів.

У Південній Кореї на поточні видатки підприємств на науково-дослідні роботи надається 10% скидки.

В Угорщині задля технічного розвитку підприємств податки у вигляді відрахувань від прибутку, одержаного в результаті реалізації науково-дослідних робіт, зменшуються на 75% супроти встановлених загальними нормативами. Окрім цього, для таких підприємств зменшуються розмір податків на майно і накопичення, розмір відрахувань від заробітної платні працівників.

У Великобританії останнім часом на базі університетів створюються наукові інженерні центри, які сприяють встановленню тісніших зв’язків між наукою і виробництвом, і теж підтримуються державою через податкові пільги, безвідплатні позики тощо.

Незначні розміри мита теж можуть бути стимулом для винахідників. Наприклад, у Південній Кореї патентне мито у 6 разів менше, ніж в Японії, і в 15 разів — ніж у США. Патентні закони ФРН, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Японії містять низку положень, що надають пільги зі сплати мита окремим винахідникам: мито за одержання патенту і підтримування його чинності може бути відстроченим до закінчення певного терміну з дати подачі заявки (як це передбачено Ст. 44 Союзного Закону про патенти на винаходи Швейцарії) або на термін, який не перевищує певної кількості років з дня видачі патенту (таке правило закріплено у Ст. 109 Патентного Закону Японії і у Ст. 42 Патентного Закону Швеції), у разі, якщо у винахідника виникнуть значні труднощі при сплаті мита, і він доведе своє скрутне становище. Патентний Закон Австрії передбачає скасування або відстрочку сплати заявкового і річного мита, якщо йдеться про заявку, яка вочевидь має на меті одержання чи економію енергії.

Вирішуючи питання про неплатоспроможність особи, котра подала клопотання щодо відстрочки сплати мита, слід брати до уваги дохід, який він одержує або сподівається одержати, його статок, а також число осіб, про утримання яких він зобов’язаний піклуватися. Бельгійське законодавство передбачає зменшення розміру мита і навіть звільнення від його сплати стосовно авторів винаходів, доходи яких не дають підстав для їхнього оподаткування згідно із законом про податки (Закон про патенти на винаходи Бельгії, Ст. 71).

2. Участь держави в патентно-правових відносинах

Патентні законодавства практично усіх країн передбачають режим виняткових прав на винахід, підтверджених видачею автору винаходу патенту компетентним державним органом чи відомством. Водночас право на одержання патенту, а отже, і виняткових прав на винахід, за законодавством деяких країн, належить як винахіднику, так і його правонаступнику (Румунія, Франція) або винахіднику і його законним представникам (Канада). Аналіз патентного законодавства дає можливість дійти висновку, що поняття “законний представник” є значно ширшим, аніж “правонаступник”.

Держава в особі її органів і підприємств може придбати виключні права на винахід на підставі правонаступництва чи законного представництва. Законодавець ставить особливі вимоги до патентоздатності винаходу, серед яких подеколи мають місце додаткові вимоги, пов’язані з врахуванням суспільних інтересів. Приміром, у Ст. 12 Патентного Закону Румунії міститься норма про те, що “не вважаються патентоздатними винаходи, які суперечать правилам моралі”; за законодавством Франції, не можуть охоронятися патентом ті винаходи, публікація чи використання яких суперечать громадському порядку і “добропорядним звичаям”. Окремі норми патентного законодавства деяких країн спеціально присвячено захисту національного і суспільного інтересів, і вони мають послідовне закріплення в інституті ліцензій (відкрита, ex officio, примусова ліцензії).

Ліцензії є формою передачі прав патентовласником третім особам (Ст. Ст. 65, 66 Патентного Закону Канади, Ст. 48 Патентного Закону Румунії). Відповідно до Ст. 48 румунського Патентного Закону, права, які випливають із заявки на патент, так само як і з патенту, можуть бути переданими іншій особі повністю або частково у вигляді виключної ліцензії, причому будь-яка така передача має бути зареєстрованою у Патентному відомстві.

Одначе видачі деяких ліцензій передує офіційне попередження про необхідність використання винаходу, адресоване патентовласнику. Винахід стає предметом ліцензій ex officio (якщо вжиті заходи не досягли потрібного ефекту) за клопотанням компетентного держслужбовця. Рішення про видачу такої ліцензії публікується після реєстрації у Патентому відомстві, після чого будь-яка зацікавлена особа може звернутися до відповідного міністерства за видачею ліцензії. Так, згідно зі Ст. L. 613-13 Кодексу про інтелектуальну власність Франції, права, що випливають з ліцензій, одержаних ex officio, не можуть бути ні перевідступленими, ні переданими. Відповідно до Ст. L. 613-19 вказаного вище Кодексу, в інтересах національної оборони держава може будь-коли одержати ліцензію ex officio для використання винаходу, який є предметом заявки на патент або патенту, незалежно від того, чи буде таке використання здійснюватися нею самою, чи від її імені. Ліцензія ex officio видається за клопотанням Міністра оборони на підставі розпорядження міністра промислової власності. Розпорядження визначає умови надання ліцензії, за винятком належного до виплати розміру винагороди.

В інтересах національної оборони держава може здійснювати відчуження патенту. Наприклад, згідно з французьким законодавством (Ст. L. 613-20 вказаного вище Кодексу), це може бути виконано у будь-який час, а Ст. L. 613-10 Кодексу регулює порядок надання відкритої ліцензії. Завдяки публікації пропозиції продати ліцензію винахід стає доступним для використання зацікавленими особами на підставі спеціально укладеного договору. Передбачено також можливість використовувати винахід не лише у Франції, але й на території однієї з країн ЄС. Положення щодо останнього було впроваджено 1990-го року.

Невиконання зобов’язань щодо використання винаходу спричиняє застосування до патентовласника певних санкцій. Ці санкції полягають в обмеженні виключного права патентовласника (примусова ліцензія та офіційна ліцензія — ex officio).

Варто зауважити, що дозвіл використовувати запатентований винахід для суспільних інтересів є істотним обмеженням виключних прав патентовласника. Таке використання здійснюється у різні способи. Так, запатентований винахід може використовувати уряд (згідно зі Ст. 19 Патентого Закону Канади, запатентований винахід уряд може використовувати коли завгодно, виплативши патентовласнику компенсацію, яку визначає Комісар з патентів). Винахід, який стосується сфери оборони, переходить у розпорядження відповідного міністерства з поширенням на нього режиму секретності.

На тепер обмеження прав, впроваджене Ст. 19 Патентного Закону Канади, зберігається, але централізована регламентація щодо використання винаходу в інтересах суспільства поступово трансформується в договірно-правові відносини. А використовувати винахід без попереднього звернення за ліцензією до патентовласника уряд може лише за наявності надзвичайних обставин або за відсутності комерційної мети використання. Зміни полягають ще і в тому, що раніше право використання в інтересах суспільства належало винятково Федеральному уряду, а відтепер воно поширюється і на уряди провінцій. Ліцензію, видану в інтересах суспільства, може бути скасовано, якщо, наприклад, ліцензіат не виконує умов її надання. Ліцензію в інтересах суспільства може бути видано у зв’язку зі зловживанням патентовласника своїми правами (Ст. 65 Патентного Закону Канади), а саме: якщо винахід не використовується в Канаді без поважних на це причин; якщо використання в Канаді призупиняється або для використання виникають перешкоди через ввезення запатентованого виробу; якщо патентовласник відмовляється надати на розумних умовах ліцензію, пов’язану із задоволенням суспільних потреб; якщо патент на спосіб виробництва стоїть на заваді виробництву продукції, не захищеної патентом.

Розглядаючи питання участі держави в патентно-правових відносинах, необхідно звернути увагу на винаходи, створені за сприяння федерального уряду. Цим питанням присвячено Главу 18 Патентного Закону США, яка так і називається: “Патентні права на винаходи, створені за сприяння федерального уряду”. Слід зазначити, що це питання, попри всю свою гостроту і злободенність, недостатньо висвітлено в науковій літературі. З огляду на це видається доволі цікавим саме існування параграфа 200 Закону США під назвою “Політика і мета”. Назва ця не випадкова — таким чином наголошується особлива роль патентної системи, застосування якої сприяє використанню винаходів, створених в результаті досліджень і розробок, здійснюваних за підтримки Федерації, і охороні прав на них.

Аналіз Глави 18 дає змогу дійти висновку, що законодавець прагнув віднайти певну рівновагу між державним і приватним інтересами, а це досягається укладанням відповідних фінансових угод, в яких обумовлюються конкретні заходи з проведення експериментальних, проектно-конструкторських чи науково-дослідних робіт, а також відступання прав, заміна сторін, субпідряд будь-якого різновиду, укладений для виконання вказаних в угоді робіт. Таким чином, слід підкреслити договірний характер відносин. Закон містить норми, які регламентують розпорядження правами, у зв’язку з чим кожна некомерційна організація або мале підприємство можуть прийняти рішення про збереження права на винахід, одначе за умови, що угода щодо фінансування у деяких випадках може не передбачати інших умов. У кожній угоді про фінансування має місце зобов’язання малого підприємства чи некомерційної організації розкрити винахід федеральному органу в указаний термін після того, як винахід стане відомим їхньому персоналу.

Важливою вимогою федеральних органів до некомерційних організацій і малих підприємств є зобов’язання останніх заявити про те, що винахід створено за підтримки уряду, і що уряд володіє певними правами на цей винахід. Для некомерційної організації передбачається обмеження щодо відступання прав на винахід без схвалення федерального органу, окрім випадку, коли таке відступання здійснюється на користь організації, однією з основних функцій якої є управління винаходами, і за умови дотримання цілої низки інших вимог, прямо визначених Законом. Заслуговують на увагу і підпункти 1, 2 пункту “f” параграфа 202 Закону щодо надання ліцензій третім особам. Також вельми показовими в цьому Законі видаються особливі (march-in) права федерального органу (параграф 203).

Винаходи, що належать федеральному уряду, охороняються як всередині країни, так і за кордоном.

У Патентному Законі США (параграф 209) містяться обмеження щодо передачі за ліцензією винаходів, належних федеральному уряду: жоден федеральний орган не повинен надавати ліцензію на патент чи заявку на патент на винахід, які належать Федерації, якщо особа, котра клопочеться про ліцензію, не надала федеральному органу плану розробки і/або збуту винаходу, крім випадків, коли такий план федеральний орган може розцінити як комерційну і фінансову інформацію, одержану від окремої особи, якщо ця інформація є недоторканною, конфіденційною і такою, що не підлягає розкриттю відповідно до вимог законодавства США. Зазвичай федеральний орган надає ліцензіату право на використання або продаж у США винаходу, належного Федерації, лише після досягнення з ним домовленості, що продукти, які втілюють у собі винахід або виготовлені з використанням винаходу, вироблятимуться переважно на теренах США.

У разі надання виключних або частково виключних ліцензій на винаходи, які є власністю Федерації, пріоритетна перевага у Сполучених Штатах надається малим підприємствам. Ліцензію має бути надано на умовах, які федеральний орган вважає відповідними охороні інтересів федерального уряду і суспільства, включаючи такі положення:

  • періодична звітність про використання або спроби використання винаходу, які ліцензіат здійснює з окремим посиланням на поданий план, зважаючи на те, що така інформація може розцінюватися федеральним органом як комерційна і фінансова інформація, одержана від будь-якої особи, недоторканна, конфіденційна і така, що не підлягає розголошенню відповідно до чинного законодавства США;
  • право федерального органу припинити дію такої ліцензії повністю або частково, якщо він встановить, що ліцензіат не виконує плану, поданого вкупі з клопотанням про надання ліцензії, і ліцензіат не може жодним чином переконливо довести федеральному органу, що він вживає, або можна сподіватися, що він у належний час вживе ефективних заходів для практичного застосування винаходу;
  • право федерального органу припинити дію такої ліцензії повністю або частково, якщо ліцензіат порушує угоду;
  • право федерального органу припинити дію такої ліцензії повністю або частково, якщо він встановить, що це необхідно для задоволення вимог відкритого застосування винаходу, визначених федеральними приписами, виданими пізніше від дати видачі ліцензії, і ці вимоги не виконуються ліцензіатом належним чином.

Така детальна правова регламентація дає змогу органам федеральної влади США здійснювати контроль за використанням винаходів і стежити за дотриманням державних і суспільних інтересів.

Викладені вище норми законодавства сприяють і підтримці добросовісної конкуренції, необхідної за умов ринкової економіки, і стимулюванню самого ринку. Окрім того, в Законі США містяться положення, які враховують інтереси приватних осіб — винахідників і стимулюють їхню діяльність. Так, у разі виплати стипендій або грошових допомог особам, котрі закінчили навчатися в університеті і ведуть при ньому дослідницьку роботу, субсидії на вишкіл чи будь-яка інша угода щодо фінансування не можуть мати положень, які б надавали федеральному органу права на винаходи, створені фінансованими таким чином особами. Отже, в Законі США виокремлено такий об’єкт промислової власності, як промислова власність федерального органу або федеральна промислова власність, що має спеціальний правовий режим використання і охорони, за якого дотримується баланс інтересів усіх зацікавлених сторін. Здійснюється контроль за державними коштами, зокрема, за їх використанням, оберігаються необхідні економічні умови, які забезпечують подальший розвиток цілого економічного потенціалу, а не лише науково-технічного. Зважаючи на детальний розгляд питання про промислову власність у США, видається корисним і незайвим врахувати досвід цієї країни щодо правового регулювання патентно-правових відносин в Україні.

Опубліковано у журналі «Інтелектуальний капітал» № 2’2004. – С. 22-30.

image_pdfimage_print
Питання державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах