Межа вибору
Право інтелектуальної власності: обрати не можна відмовитись

Олена ОРЛЮК,

доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
директор Науково-дослідного інституту
інтелектуальної власності НАПрН України

Наталія САВІНОВА,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник,
завідувач відділу правових проблем інформаційної
безпеки Науково-дослідного інституту
інформатики і права НАПрН України

Серед загроз національній безпеці України в гуманітарній і соціальній сферах відповідно до статті 7 Закону «Про основи національної безпеки України» є й недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності. Інтелектуальні цінності Українського народу віднесені до сфери національних інтересів держави статтею 1 цього закону, а відповідно до його статті 3 інтелектуальні цінності належать до об’єктів національної безпеки країни.

Дивне рішення МОН

Реформа захисту інтелектуальної власності визначена вектором Стратегії сталого розвитку «Україна — 2020», схваленої Указом Президента України № 5/2015 від 12 січня 2015 року. З розумінням цього дивно бачити, що тимчасово виконуюча обов’язки Міністра освіти і науки І. Совсун своїм наказом від 04.03.2015 р. № 235 скасувала дію наказу МОН від 20.10.2004 р. № 811 «Про запровадження у ВНЗ навчальної дисципліни «Інтелектуальна власність». Зазначеним наказом курс з інтелектуальної власності не заборонений. Але нині створено об’єктивні умови, за яких ВНЗ не будуть у більшості випадків включати дану дисципліну до своїх навчальних планів.

Навчальна дисципліна «Інтелектуальна власність» (як загальний курс на всіх факультетах та спеціалізаціях) допоки читався у вузах України в рамках 17 — 34 годин лекційних, самостійної роботи та заліку (в найкращому випадку). Рідко коли навчальні заклади виділяли більше часу на його читання. Переважно це залежить від спеціалізації ВНЗ або наявності факультетів, на яких питанням інтелектуальної власності спеціально приділяється більше уваги (якщо мова не йде про окремі магістерські програми з інтелектуальної власності).

А як бути з узятими зобов’язаннями?

Вважаємо такий крок не лише непродуманим, але й таким, що шкодить інтересам нашого суспільства. Адже ми намагаємося йти в цивілізоване світове середовище, де права інтелектуальної власності давно розуміються й поважаються. В Україні із цим ситуація значно гірша.

Зазначене твердження виходить із наступних міркувань:

1. Усі останні роки Україна намагається розв’язати питання щодо своєї участі в Списку 301. Наше місце лідера в 2013 році (тобто найгіршого) жодною мірою не додало позитивного іміджу. І те, що нас вивели з цього списку в 2014 році, пояснювалося лише тією політичною ситуацією, в якій країна опинилася. На сьогодні це питання залишається актуальним.

2. Вступивши до СОТ у 2008 році, наша країна взяла на себе ряд зобов’язань, серед яких були зобов’язання, визначені Угодою ТРІПС, спрямовані на створення умов для належного захисту прав інтелектуальної власності. Відомо коли за порушення таких зобов’язань відповідальність застосовувалася не лише до окремих компаній чи фірм, але й до окремих держав. При цьому Україна взяла на себе зобов’язання фактично в рамках ТРІПС+, тобто підвищені.

3. Україна є членом більшості міжнародних угод, які вимага­ють відповідних рівнів правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності. Відповідні положення включені до національного законодавства, але далеко не завжди реалізуються в процесі правозастосування.

4. В Угоді про Асоціацію з ЄС понад 50 сторінок її тексту присвячено питанням інтелектуальної власності. І нам найближчим часом необхідно буде не просто імплементувати ці положення до національного законодавства, але й виконувати їх.

5. У Стратегії реформ Президента України «Україна — 2020» одним із напрямів реформування є захист прав інтелектуальної власності. Таке реформування має відбуватися не лише на рівні удосконалення національного законодавства, адміністративних чи судових процедур тощо, але й на рівні правозастосування всіма учасниками відносин, що виникають із приводу інтелектуальної власності. Для цього такі учасники мають розумітися хоча б на основних аспектах цього поняття.

6. Про необхідність розв’язання проблем у сфері інтелектуальної власності говорилося на парламентських слуханнях, присвячених цьому питанню, в червні 2007 року; на комітетських слуханнях, починаючи з 2008 року. Останні відбулися 15.10.2014 р. в комітеті ВРУ з питань науки і освіти. Про значення інтелектуальної власності неодноразово говорилося на засіданнях РНБО України, на багатьох інших заходах. І щоразу при цьому наголошувалося на необхідності пропагування знань з інтелектуальної влас­ності в широкій громадськості.

7. Розбудова національної свідомості пов’язана з відродженням поваги до інтелектуальної власності в суспільстві. Обізнаність суспільства з тим, що є інтелектуальною власністю і як до неї слід ставитися, вимагає постійної й тривалої роботи представників різних галузей знань, сфер діяльності тощо. І роль освіти в цьому напрямі є визначальною.

8. Водночас нині в цьому напрямі робиться не так багато, як хотілося б. У нас не викладають основи інтелектуальної власності в школах і не планують викладати (хіба що лише декілька занять у межах правознавства, якщо викладач буде готовий до цього). Національні ЗМІ не задіяні належною мірою до пропагування знань у сфері інтелектуальної власності. Поодинокі публікації та виступи у ЗМІ, на жаль, не можуть вплинути на підвищення загального рівня суспільної обізнаності і правової культури у сфері права інтелектуальної власності. У нас не випускають дитячих книжок та коміксів для дітей дошкільного віку, як це робиться в розвинених країнах, і приклади яких свого часу представники ВОІВ передавали нашим урядовцям.

Стратегія в нікуди

Одним із надбань, яких ми досягли за роки незалежності, було обов’язкове викладання курсу з інтелектуальної власності в усіх ВНЗ країни (на рівні спеціалістів або магістрів, залежно від навчальних планів). Це давало можливість хоча б на рівні студентів надавати мінімальні знання з питань інтелектуальної власності й розуміння захисту прав у цій сфері. При викладанні таких курсів зазвичай враховувалися особливості тих спеціалізацій, які отримували студенти відповідних факультетів. Оскільки поряд із загальними поняттями, спільними для інтелектуальної власності, для філологів, технарів, економістів, аграріїв, медиків тощо існують свої особливості, пов’язані з виникненням об’єктів інтелектуальної власності та реалізацією прав на них у тій чи іншій галузі чи сфері суспільного життя. Можемо сказати це з власного досвіду, адже більше десяти років опікуємося пропагуванням знань з інтелектуальної власності, захисту авторських та суміжних прав, безпеки інтелектуальних надбань, боротьби з плагіатом та піратством, підготовкою фахівців та відкриттям кафедр та магістерських програм по всій країні.

Скасування даної дисципліни є, фактично, наслідком прийняття наказу МОН Украї-ни від 26.01.2015 р. № 47 «Про особливості формування навчальних планів на 2015/2016 навчальний рік». Згідно з ним, в нових планах має бути не більше 16 дисциплін на рік на студента. При цьому дисципліни, як правило, повинні включати 3 кредити й більше.

Зрозуміло, що при укрупненні курсів виділення окремого курсу для викладання знань з інтелектуальної власності є майже неможливим. І ВНЗ просто не зможуть це робити, виходячи з потреби викладати базові курси з відповідних спеціалізацій. Відповідно навчальна дисципліна «Інтелектуальна власність» зійде нанівець, за незначними винятками в тих ВНЗ, які дійсно розуміють її значення для інтелектуального, освітнього розвитку України.

Правда, варто також зауважити, що допоки залишається чинним Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27.04.2001 р. № 285/2001, одним з пунктів якого було передбачено запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності.

Запровадження в рамках реформування системи освіти в Україні в загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах ознайомчих курсів (розділів) з основ інтелектуальної власності та спецкурсів «Основи інтелектуальної власності» — у вищих навчальних закладах було передбачено і постановою Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» від 27.06.2007 р. № 1243-У.

Це ще й питання національної безпеки

Не слід випускати з поля зору й те, що від знань права інтелектуальної власності сьогоднішніми студентами залежить потенція забезпечення «збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку», яке віднесено до пріоритетних національних інтересів України статтею 6 Закону України «Про основи національно безпеки України».

Можливі шляхи вирішення проблеми

Наказ МОН № 235 від 04.03.2015 р. не відповідає чинному законодавству України, а з огляду на питання національної безпеки усуває і можливості ВНЗ давати молодому поколінню комплекс знань та навичок, що є основою захисту інтелектуального потенціалу України.

Вважаємо, що шляхом вирішення проблеми, яка нині виникла в рамках реформування МОН України навчального процесу у ВНЗ згідно оновленого законодавства про вищу освіту є включення курсу «Інтелектуальна власність» або окремою навчальною дисципліною, або декількома кредитами в складі дисциплін вибору конкретного ВНЗ. Її викладання має забезпечуватися фахівцями з інтелектуальної власності, як це здебільшого й робилося допоки. Водночас викладання даного курсу (незалежно від того, в якості окремої навчальної дисципліни чи окремих кредитів у складі інших дисциплін) має бути обов’язковим. І це має знайти закріплення у відповідному регуляторному акті МОН України. В такому випадку ми зможемо зберегти хоча б ті позитивні надбання, які були напрацьовані в країні за останні десять років, і які довели свою суспільну необхідність.

Наостанок хочемо зауважити, що сьогодні необхідність збереження курсу з інтелектуальної власності розуміється фахівцями по всій Україні. Це питання, переконані, отримає публічну підтримку на ряді заходів у сфері інтелектуальної власності та інформаційної безпеки, що відбудуться найближчим часом в Україні із залученням представників ЗМІ, оскільки це питання не є приватним інтересом окремих викладачів чи навчальних закладів, а прямо впливає на захист національних інтересів України у сфері правового регулювання інтелектуального потенціалу нації.

P.S. 19 березня відбулася зустріч з міністром освіти і науки України С.М. Квітом, на якій було обговорено ситуацію, що склалася з підготовкою магістрів з інтелектуальної власності та скасування викладання з відповідного курсу як обов’язкового. Очільник МОН висловив розуміння ролі інтелектуальної власності в розвитку суспільства і держави. За словами міністра, МОН будуть підготовлені відповідні роз’яснення щодо можливості ліцензувати та акредитувати міждисциплінарні магістерські програми (прикладом якої є магістерська програма з ІВ).

Також обговорювалася необхідність проведення просвітницької роботи у сфері набуття знань з інтелектуальної власності. Міністр пообіцяв надати рекомендації щодо необхідності включення курсу з інтелектуальної власності в якості окремих кредитів (кредиту) до складу навчальних дисциплін за вибором ВНЗ. Як приклад наводилася практика Київського нацуніверситету імені Тараса Шевченка, де курс з інтелектуальної власності з нового навчального року викладатиметься магістрам усіх факультетів окремими кредитами у складі навчальної дисципліни з методології наукових досліджень.

Джерело: Юридичний Вісник України №11 (1028)

image_pdfimage_print
О.Орлюк, Н.Савінова “Право інтелектуальної власності: обрати не можна відмовитись”