«Прекрасний вірш подібний смичку, проведеному по звучним фібрам нашого тіла. Не свої – наші думки змушує поет співати всередині нас»

Анатоль Франс

Дата: Свято започатковане в 1999 році згідно з рішенням 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО.

Воно присвячене авторам, наділеним унікальним творчим обдаруванням складати святково зворушливі рядки з простих буденних слів.

Нижче наводимо вірші нашого високошанованого колеги і талановитого поета Володимира Степановича Дроб‘язка

***

Вітер ніжним, лагідним леготом

Доторкається наших долонь,

Небо креше сердитим реготом

Горобиної ночі вогонь.

Дощ зірвався раптово і лунко,

Котить хвиль невгамований рев, –

Зігрівають нас поцілунки

Й парасольки розлогих дерев.

ЧЕКАННЯ

У землю вгрузає хатина,

Схилились жоржини сумні,

А мати чекає сина,

Чекає сина з війни.

Не знає, чекати звідки,

З яких виглядати країв,

Весною посіє нагідки,

Які він з дитинства любив.

Коли прокидається ранок,

Встає із останніх сил,

Готує на двох сніданок,

Дві ложки кладе на стіл.

На вітрі скрипить яворина,

Зникають з ночами сни,

А мати чекає сина,

Чекає сина з війни.

***

Рівчачок дзюрчить у ріку,

А ріка тече у море, –

Лиш береза білокора

Забарилась у піску.

Забарилась, зажурилась

В ясне небо голубе,

День і ніч когось все жде

На вітрах і буйних хвилях.

***

Чому так рано липа зацвіла ?

І відцвіла, відпахнула духмяно,

На землю цвіт роняючи так рано,

Не дочекавшись літнього тепла.

Отак і я, горів колись ідучи,

Летів як птах і мчав як буревій,

А залишились спогади болючі

Та пелюстки утрачених надій.

***

Біжать літа як дикі коні,

Як мчить у всесвіті земля,

А сивина спада на скроні,

Ляга туманом на поля.

Вже не для нас в гаю зозулі

Кують, невтомні ковалі

І відлітають мої друзі,

Немов у небі журавлі.

image_pdfimage_print
21 березня – Всесвітній день поезії